Шопоголік на Мангеттені. Софи КинселлаЧитать онлайн книгу.
пенсії?
– Еммм… Я сходила до того незалежного консультанта, якого ви порекомендували.
– А документи заповнили?
Я неохоче зосереджуюся на розмові.
– Ну, я саме обмірковую свої варіанти, – пояснюю я, прибираючи мудре обличчя фінансового експерта. – Ви ж розумієте, немає нічого гіршого, ніж у поспіху невдало інвестувати гроші. Особливо коли мова йде про щось таке важливе, як пенсія.
– Цілком слушно, – відказує Дерек Сміт. – Утім, не надто довго розмірковуйте, гаразд? Гроші самі себе не заощадять.
– Розумію! – озиваюсь я, ковтаючи капучино.
О Господи, тепер мені стає трохи ніяково. Може, він має рацію. Може, варто мені вкласти ті дев’яносто фунтів у пенсійний фонд, замість купувати ще одну пару взуття.
Одначе, з іншого боку, ну який зиск у пенсійному фонді від дев’яноста фунтів? Вони ж не зможуть забезпечити моєї старості, правда ж? Ті мізерні дев’яносто фунтів. І взагалі, доки я постарію, весь світ може згинути від якогось апокаліптичного вибуху абощо.
А пара взуття – це щось таке реальне, що можна потримати в руці…
Ой, до біса все! Куплю.
– Містере Сміт, мені треба йти, – відрубую я, поставивши склянку. – Маю дещо… зробити.
Тепер, коли все вже вирішено, я мушу повернутися туди якомога скоріше. Хапаю свою фірмову сумку і кладу на стіл п’ятірку.
– Була рада побачитись. І щасти вам на пенсії.
– Вам також хай щастить, Ребекко, – ласкаво всміхається мені Дерек Сміт, – але пам’ятайте, що я сказав. Джон Ґейвін не буде панькатися з вами так, як я. Тож просто… будьте обачні, гаразд?
– Неодмінно! – радісно обіцяю я.
І чимшвидше поспішаю вулицею назад до «Ел-Кей Беннетт», ледь стримуючись, щоб не побігти.
Гаразд, щиро кажучи, можливо, мені й не треба було купувати тієї клементинової пари. Її не зовсім можна назвати доконечною. Але коли я її приміряла, мені спало на думку, що насправді я не порушую своїх нових правил. Річ у тому, що вони мені будуть потрібні.
Зрештою, в якийсь момент мені знадобиться нове взуття, правда ж? Взуття всім потрібне. І, звичайно, набагато розумніше купити зараз щось стильне – те, що мені справді подобається, ніж чекати, доки моя остання пара зітреться остаточно. А потім у жодній крамниці не знайдеш нічого доброго. Це справжня мудрість. Це ніби… застрахуватися від ризиків на взуттєвому ринку.
Я виходжу з «Ел-Кей Беннетт», радісно обхопивши дві нові блискучі сумки, огорнута теплим, радісним сяйвом. Я не маю наміру йти додому, тож вирішую зазирнути в «Даруй радість» на другому боці вулиці. Це одна з тих крамниць, де продаються рамки Сьюз, і це вже стало моєю звичкою – зазирати сюди щоразу, як тут проходжу, просто щоб побачити, чи не купує їх хтось.
Я з дзенькотом розчиняю двері й усміхаюся продавчині, що скидає на мене очима. Це така чудова крамниця. Тепла, запашна і сповнена всіляких чудових штук: поличок із хромованого дроту, скляних таць з вирізьбленими візерунками… Я прослизаю повз стенди з записниками у світло-бузкових шкіряних обкладинках, заглядаю вгору –