Алхімік. Пауло КоэльоЧитать онлайн книгу.
Щастя. Він запропонував хлопцеві прогулятися його палацем й повернутися через дві години.
– А тим часом я попрошу в тебе однієї послуги, – завершив свої настанови Мудрець, передавши хлопцеві ложку з чаєм, на який він капнув дві краплі олії. – Поки ти ходитимеш, тримай у руках цю ложку й не дозволяй олії зісковзнути.
Хлопець підіймався і спускався сходами палацу, не відриваючи погляду від ложки. Через дві години він повернувся до Мудреця.
– То чи бачив ти, – запитав у нього Мудрець, – перські килими, які висять у моїй їдальні? Чи бачив сад, який майстер садівництва створював протягом десятьох років? Чи роздивився чудові пергамени в моїй бібліотеці?
Засоромлений хлопець зізнався, що не бачив нічого. Його єдиною турботою було – не розлити краплі олії, які доручив йому пронести в палаці Мудрець.
– Тоді повертайся назад й ознайомся з чудесами мого світу, – сказав Мудрець. – Ти не можеш довіряти чоловікові, якщо не знаєш, у якій оселі він живе.
Трохи заспокоївшись, хлопець узяв ложку і став знову прогулюватися палацом, вряди-годи роздивляючись ті твори мистецтва, які висіли під дахом та на стінах. Побачив сади й гори навколо палацу, неперевершені квіти, вишуканість, із якою був розташований на своєму місці кожен витвір мистецтва. Повернувшись до Мудреця, він з усіма подробицями розповів йому про все, що бачив.
– Але де ті дві краплі олії, які я тобі довірив? – запитав Мудрець.
Подивившись на ложку, хлопець побачив, що їх розлив.
– Тож це єдина порада, яку я тобі можу дати, – сказав Мудрець із мудреців. – Таємниця Щастя полягає в тому, щоб милуватися всіма чудесами світу й ніколи не забувати про дві краплі олії у своїй ложці.
Хлопець нічого не відповів. Він зрозумів історію старого царя. Пастух любить мандрувати, але ніколи не забуває про своїх овець.
Старий Мелхиседек подивився на хлопця й двома простягненими руками зробив якісь дивні жести на його голові. Потім забрав овець і пішов своєю дорогою.
Над невеличким містом Тарифа є старий форт, збудований маврами, і хто сидить на його мурах, може споглядати майдан, торговця смаженою кукурудзою і клапоть Африки. Мелхиседек, цар Салема, сидів того вечора на мурах форту й відчував на своєму обличчі вітер левант. Вівці дригали ногами поруч нього, боячись нового хазяїна і збуджені стількома перемінами. Вони хотіли лише їжі та води.
Мелхиседек дивився на маленький корабель, який щойно відійшов від порту. Він ніколи не побачиться з хлопцем, як ніколи не бачився більше з Авраамом, після того як забрав десяту частину його овець. Але такою була його робота.
Боги не повинні мати бажання, бо вони не мають Персональної Легенди. Проте цар Салема щиро вболівав за те, щоб хлопець домігся успіху.
«Шкода, що він незабаром забуде моє ім’я, – подумав він. – Він мав би повторювати його не раз. Тож коли йому доводилося б говорити про мене, він казав би, що я Мелхиседек, цар Салема».
Потім він подивився в небо, трохи каючись.
– Я