Шлюбний договір. Мишель РичмондЧитать онлайн книгу.
що стала зловживати алкоголем і їй треба зупинитися. Не назовсім, а поки вона не змінить життя настільки, аби воно було стабільним. Вона сказала, що ніколи не пила раніше, але після серії трагічних випадків у родині стала поводитися нерозважливо і тепер хоче взятися за розум. На мене справили враження і її рішучий настрій, і ясність суджень.
Коли я через кілька тижнів повернувся в місто, то вирішив їй зателефонувати. Я вів групу для старшокласників зі схожими проблемами і сподівався, що Еліс погодиться перед ними виступити. Про свою проблему вона розповідала чесно і прямо, але чаруюче. Мені хотілося встановити довірчі відносини з підлітками, а Еліс вони послухали б. І анітрохи не зашкодило, що Еліс займалася музикою. Потерта косуха, коротке чорне волосся, гастрольні історії; вона круто звучала й виглядала.
Коротше, вона погодилася виступити перед групою, все пройшло добре, я запросив її пообідати, потім ми подружилися, стали зустрічатися, з’їхалися, ну а далі ви знаєте, я зробив їй пропозицію.
Отже, коли я відкрив подарунок від Фіннеґана, то внутрішньо зіщулився, побачивши шухлядки, схожі на футляр для страшенно дорогого алкоголю. У перші місяці нашого з Еліс знайомства вона взагалі не пила спиртного. Потім час від часу стала дозволяти собі баночку пива або келих вина за вечерею. Ті, у кого алкогольна залежність, ведуть себе не так. Однак у Еліс виходило зупинитися. Тільки пиво та вино. А стосовно міцних напоїв, то вона жартувала, що після них «дехто опиниться в тюрязі». Це важко уявити, але Еліс контролювала себе краще за всіх, кого я знав.
Я поставив подарунок на стіл. Витончений, елегантний дерев’яний ящик.
Однак напис на кришці був якийсь дивний.
«Договір».
Який це з ірландських віскі називається «Договір»?
Я відкрив скриньку і виявив усередині іще одну, обтягнуту синім оксамитом. У ній лежало дві дуже дорогі на вигляд авторучки, оброблені сріблом, білим золотом, може, навіть платиною. Я взяв одну і здивувався її вазі та формі. Таке дарують тим, у кого вже все є, і стосовно нас із Еліс це був дивний подарунок. Ми обидва дуже багато працювали і не бідували, звичайно, але не можна було сказати, що у нас є все. Я вже дарував Еліс красиву ручку на закінчення юридичної школи. Це була неймовірна річ, яку я замовив у приватного продавця у Швейцарії, перед тим кілька місяців витративши на вивчення асортименту ексклюзивного канцелярського приладдя. Відчуття при цьому було таке, ніби відчиняєш дверцята шафи, а за нею – цілий світ. Вартість ручки я, звичайно, від Еліс приховав, щоб вона не надто засмучувалася, якщо її загубить.
Я розглянув ручку від Фіннеґана уважніше. На обгортковому папері накреслив кілька кіл, потім вивів поряд:
Дякую, Ліаме Фіннеґан.
Чорнила лягали гладенько, ручка легко ковзала папером.
На ручці було щось вигравірувано.
Але букви дуже дрібні, і прочитати напису я не міг. Я згадав, що в настільній грі, яку Еліс подарувала мені на Різдво, є лупа. Покопирсавшись у шафі, я