Сайонара. Джеймс А. МиченерЧитать онлайн книгу.
рішуче налаштований щодо Кацумі, він наказав вислати мене до Кореї. Тоді у Вашингтоні встановили кінцевий термін. Вони сказали: «Якщо ви одружитеся з японською дівчиною після нього, ми не дозволимо вам взяти її до Штатів». Я звернувся до військового суду з вимогою про повернення назад до Японії, щоб я одружився з дівчиною до того, як вступить у дію новий закон. Я ніколи не повернусь. Капелан Фіні щотижня вручає мені брошуру, щоб показати, наскільки я дурний, якщо продовжую думати про таке.
Він розкрив шухляду і показав цілу купу брошур, широко розтиражованих у тих краях; усі вони мали на меті привести молодиків до тями. Верхня мала назву «А чи прийме її ваша сім’я?». Келлі схопив її волохатою рукою, зім’яв і пожбурив до кошика.
– Вони спробували все, щоб зупинити нас, але чи знаєте ви, що я збираюся зробити, Асе?
– Щось дурне, я впевнений.
– Так. Я досить дурний, щоб закохатися. Так склалося, що я люблю цю дівчину. І якщо я повинен відмовитися від свого американського громадянства, щоб одружитися з нею, це не проблема для мене. – Він аж трусився від гніву, кладучи світлину Кацумі на стіл.
Я був обурений тим, що американець виявився спроможним таке говорити. Відмовитися від свого громадянства! Я хотів схопити цього молодого ідіота і втовкмачити йому, що кожен, хто навіть припускає думку про відмову від американського громадянства заради японської дівчини, повинен… Але він повернувся спиною до мене і почав перебирати папери, наче мене поруч уже не було.
Я нікому не дозволяю так поводитись зі мною. Це мене розлютило. Я підхопився, схопив Келлі за сорочку і розвернув до себе.
– За кого ти себе, чорт забирай, маєш? – заволав я.
На мій подив, він підняв кулака:
– Я можу дати здачі, Асе.
Одну коротку мить я бажав надерти цьому зухвалому хлопчиськові вуха, але зрозумів, що це буде марнуванням часу. Я міг би розібратися з ним коли завгодно. Тож я відпустив руку та сказав, глибоко схвильований:
– Ти зовсім схибнувся з тими клятими реактивними літаками.
Келлі був абсолютно спокійним. Він засміявся та сказав:
– Ми могли б залучати більше таких людей, як ви.
– Вибач, Джо, – мовив я, – але ти був схожий на божевільного, коли заявив, що відмовишся від свого громадянства заради дівчини.
– Я і є божевільний, – сказав він. – Я збожеволів від кохання.
Я відчув легке запаморочення і сказав:
– Ходімо до мого намету і вип’ємо пива.
– Чудово! – крикнув він, ляснувши по столу.
Коли ми йшли попід полуденним сонячним світлом з натяком на весняне тепло, він сказав:
– Ви знаєте, Асе, трохи раніше я не боявся шпурнути вас. Бо знаю, що, якби я це зробив, то ви могли б добряче наскубти мені чуба і не волали б про підкупний військовий суд.
– Ой, друже! Як ти можеш так помилятися? Я тільки-но закінчив сперечатися з капеланом про те, що ти повинен постати перед військовим судом хоча б за те, що написав своєму конгресмену.
– Я маю на увазі, що ви не здали б мене через те, що маєте на мене зуба.
Я подумав хвилину і зізнався:
– Думаю,