Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
була настільки ж пустельною, як і Мейн-стрит, хоча й відрізнялася від неї достатком приміщень складів із цегли та каменю, що перебували, варто сказати, в чудовому стані. Майже як дві краплі води, на неї була схожа й Вотер-стрит, із тією лише різницею, що в ній були просторі отвори, звідки починався шлях до портових причалів.
За весь цей час я не зустрів жодної живої душі, якщо не брати до уваги рибалок, котрі сиділи віддалік на хвилерізі, і не почув жодного звуку, крім плюскоту приливних хвиль, що накочувалися на берег гавані, та далекого гуркоту менаксетського водоспаду. Поступово місто починало все більше діяти мені на нерви, і я, повертаючись назад через розхитаний міст на Вотер-стрит, раз по раз нишком озирався назад. Міст на Фіш-стрит, судячи з мапи, був зовсім зруйнований.
На північ від річки почали траплятися ознаки убогого, злиденного життя: в деяких будинках на Вотер-стрит займалися пакуванням риби; зрідка траплялися залатані дахи з ледь димлячими коминами; звідкілясь долинали розрізнені незрозумілі звуки, водночас подекуди стали траплятися скорчені людські постаті, котрі ледве човгали ногами, повільно пересуваючись брудними, немощеними вулицями. І все ж, навіть незважаючи на всі ці слабкі прояви життя, маю визнати, що на мене ця дрібна подоба людського існування справляла ще гнітючіше враження, ніж навіть запустіння південної частини міста. Одна обставина особливо різко впадала в вічі: люди тут здавалися набагато зловіснішими та відразливішими, ніж у центральній частині міста. Тому я кілька разів спіймав себе на думці, що перебуваю в якомусь фантастично ворожому середовищі, сутність якого, однак, як і раніше, залишалася цілком невловимою для моєї свідомості. Ясно було одне: неприродна, гнітюча напруга місцевих жителів проявлялася тут яскравіше, ніж у глибині міста, й якщо специфічна «інсмутська зовнішність» була не просто віддзеркаленням стану психіки, а справжнісінькою недугою, то варто припустити, що портові райони стали просто притулком найважчих і найзапущеніших випадків таємничого захворювання. Одна обставина, проте, викликала у мене особливо гостре роздратування – це були ті самі розрізнені, примарні, нечіткі звуки, які я чув у найнесподіваніших місцях. За своєю логікою вони начебто мали лунати з житлових будівель, проте дивним чином чулися найкраще саме поблизу явно занедбаних, давно забутих споруд. Там ніби хтось безперервно чимось шкрябав, шелестів, шарудів, а інколи загадково хрипів, тому мені одразу ж пригадалися слова бакалійника про якісь таємничі підземні тунелі. Несподівано я мимоволі задумався про те, як же насправді звучать голоси місцевих жителів. У цьому кварталі мені ще жодного разу не довелося чути людської мови (хоча, відверто кажучи, особливого бажання для цього я й не мав).
Дійшовши лише до двох колись величних, а тепер перетворених на руїни церков на Мейн і Черч-стрит, я поквапився покинути ці мерзенні портові нетрі. Наступною зупинкою моєї подорожі мала б стати площа Нью-Черч-Ґрін,