Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
час обережне шарудіння стихло, й я почув, як хтось відчинив двері до суміжної, розташованої з північного боку від мене кімнати, після чого випробування на міцність пройшли вже двері, які сполучали цей номер із моїм. Переконавшись у безуспішності своїх спроб – засувка, на щастя, витримала, – загадковий гість, поскрипуючи мостинами, залишив приміщення. Незабаром вся ця послідовність дій і звуків повторилася, але вже з боку південного від мене покою: знову м’який скрегіт ключа або відмички в замку, сіпання клямки дверей і неголосне поскрипування кроків, що віддаляються. Цього разу слух підказав мені, що таємничий зловмисник пішов коридором у бік сходів і став спускатися ними: він, вочевидь, збагнув, що всі його зусилля так і залишаться марними, а тому облишив (принаймні на якийсь час), свої спроби, безумовно намірившись обмізкувати ситуацію, що склалася.
Та готовність, із якою я вже за кілька секунд узявся до розробки конкретного плану дій, свідчила про те, що внутрішньо я давно був готовий до такої загрози, що насувалася, й упродовж кількох годин підсвідомо готувався до можливої втечі. Я відразу ж збагнув, що не слід чекати повторення з боку підступного незнайомця спроб проникнути до мого номера або, тим більше, сподіватися на те, що мені якимось чином вдасться протистояти такому вторгненню. Замість цього треба мерщій накивати п’ятами! Перше, що я мав зараз зробити, – це за можливості покинути готель, причому не сходами і через вестибюль, а якимось іншим шляхом.
Нечутно вставши з ліжка, я засвітив ліхтарик і підійшов до настінного вимикача лампи, що висіла над ліжком, аби в тьмяному промінні її світла розіпхати по кишенях найпотрібніші мені речі для подальшої втечі без багажу.
Почулося клацання, однак нічого не сталося – електрику, схоже, відімкнули. Я відразу збагнув, що в дію ввели якийсь спрямований проти мене зловісний і достатньо широкомасштабний план, хоча суть його, як і раніше, вислизала від мого розуміння. Я все так само стояв і клацав марним тепер вимикачем, коли мій слух знову розрізнив неголосне та приглушене поскрипування, що долинало звідкілясь ізнизу, й як мені здалося, чиїсь голоси. За кілька секунд я, однак, уторопав, що глибокі низькі звуки навряд чи були природними людськими голосами, оскільки хрипке, грубе гарчання й абсолютно незрозуміле булькання не мали жодного стосунку до нормальної людської мови. Водночас мені знову пригадалося те, що сказав той фабричний інспектор про звуки, що долинали до нього вночі, коли він також перебував у цьому напівзруйнованому, огидному готелі.
Скориставшись ліхтарем, я засунув до кишені якісь особисті речі, начепив капелюха та навшпиньки пройшов до вікна, щоб оцінити свої шанси до втечі саме цим шляхом. Усупереч існуючим офіційним розпорядженням, пожежної драбини з цього боку готелю не було, а тому під вікнами мого покою на четвертому поверсі виднівся лише забрукований простір внутрішнього дворика. Праворуч і ліворуч до готелю примикали якісь давні та настільки ж старі цегляні