Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
визначити, якою саме. Поверх похилих дахів далеко попереду і трохи правіше височів купол «Джілмен-гаузу», хоча цього разу він уже був охоплений майже суцільною пітьмою. Сморід риби, який на кілька хвилин, здавалося, розсіявся від легкого подиху рятівного та милосердного вітерцю, знову задурманив мене.
Не встиг я ще до кінця пройти вулицю, як почув відлуння кроків чергового гурту, що наближався по Вашинґтон-стрит із північного боку. Як тільки він досяг широкого відкритого простору, звідки я вперше помітив морські силуети, що настільки стривожили мене, стало ясно, що нас розділяє лише один квартал. І мимоволі жахнувся, побачивши демонічно аномальні обличчя цих істот і якусь собачу, явно нелюдську, згорблену ходу. Одне з них пересувалося просто по-мавпячому, час від часу торкаючись довгими руками землі, тоді як інше – в тому дивному вбранні та тіарі – взагалі не стільки йшло, скільки стрибало. Лише тоді я збагнув, що це був той самий гурт, який я бачив у дворику «Джілмен-гаузу», і він, судячи з усього, переслідував мене найзапекліше. Коли кілька осіб поглянули в мій бік, я мало в штани не наклав від страху, проте все ж якось змусив себе тягнутися вперед все тією ж нібито звичною мені ходою-човганням. І тепер я не міг сказати, помітили вони мене чи ні. Якщо так – отже, мій виверт спрацював, і вони нічого не запідозрили, оскільки пройшли колишнім курсом і перетнули відкритий простір, весь час продовжуючи квакати, булькати гидотно-гортанними звуками, в яких я не міг розібрати жодного людського слова. Знову опинившись у тіні, я підтюпцем промайнув кілька похилих, розвалених будинків, намагаючись якомога швидше розчинитися в нічній темряві, що оточувала мене. Перейшовши на протилежний бік вулиці, я на найближчому розі звернув на Бейтс-стрит і почвалав далі, як і раніше тримаючись ближче до будинків. Мені знову зустрілися дві споруди, в яких можна було розрізнити ознаки життя, а на горішньому поверсі я навіть помітив проблиски слабкого світла. Проте і цього разу все минулося без якихось ускладнень. Звернувши на Адамс-стрит, я відчув себе в більшій безпеці, але пережив справжній шок, коли з найближчого дверного отвору мало не перед моїм носом на вулицю вислизнув якийсь чоловік. Він, правда, виявився п’яний до знемоги, тому я без особливих зусиль досяг приміщень складів на Бенк-стрит.
Жодної живої душі не можна було помітити на цій мертвій вулиці, що тяглася вздовж гирла річки, а шум падаючої води повністю заглушав мої кроки. До залізничної станції шлях був неблизький, і цегляні гори приміщень складів чомусь здавалися мені зараз навіть небезпечнішими за фасади житлових будинків. Нарешті я побачив давню склепінчасту будову станції (точніше, те, що від неї залишилося) і попрямував безпосередньо до шляхів, які починалися біля її далекого кінця.
Рейки ґрунтовно проіржавіли, проте справляли враження ще цілих, та майже половина шпал також перебувала у задовільному стані. Йти, а тим більше бігти по такому покриттю було вкрай важко, проте я старався з усіх сил і загалом розвинув