Тінь над Інсмутом. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
напружена спина і вузька голова водія стали здаватися мені особливо ненависними. Глипнувши на нього, я помітив, що задня частина його черепа, як і щоки, майже позбавлена волосяного покриву, і лише клаптики жовтуватої рослинності вкривають сіру поверхню його потилиці, що дуже лущиться.
Нарешті ми досягли вершини пагорба, й я зміг окинути поглядом велику долину, що розляглася внизу, де річка Менаксет зливалася з притоками та завертала на північ уздовж витягнутої низки скелястих гір, а потім повертала до мису Анни. У серпанку, зазираючи далеко до горизонту, я зміг розрізнити розмиті обриси гори, що самотньо стриміла. Це був Кінґспорт-гед, увінчаний старовинною і дуже давньою будовою, про яку склали так багато леґенд. Однак уже за мить всю мою увага захопила ближча панорама, яка розкинулася прямо під нами. Це був той самий оповитий похмурими тінями підозри та загальної неприязні Інсмут.
Я побачив досить велике місто, що розкинулося попереду й унизу, заповнене компактними будівлями, проте в ньому виразно відчувався незвичний дефіцит видимого, відчутного життя. Над хитросплетінням чорних коминів не курився жоден дим, а три високі нефарбовані дзвіниці самотньо маячили на тлі виднокраю, який омивало море. Шпиль однієї з них був добряче зруйнований, а трохи нижче в ній і ще в одній, сусідній, чорніли круглі отвори, що залишилися від баштових годинників, які колись розміщалися в них. Неосяжна для погляду маса провислих двосхилих дахів і загострених фронтонів будинків із глибокою ясністю свідчили про явний занепад, що далеко зайшов. А в міру того, як ми просувалися безлюдною дорогою, я міг із усе більшою виразністю бачити, що в багатьох дахах зяють чорні провалля, а деякі завалилися цілком. Були там і великі квадратні будинки, збудовані в ґеорґіанському стилі, з нечіткими куполоподібними дахами. Розташовувалися вони переважно далеко від краю води, і, можливо, саме тому кілька з них виглядали ще відносно міцними. В бік материка тяглася проіржавіла, поросла травою залізнична гілка, обрамлена похиленими телеграфними стовпами (цього разу без дротів) і ледь помітні смужки старих сільських доріг, що сполучали місто з Ровлі й Іпсвічем.
Найбільш явні ознаки занепаду позначалися неподалік від берегової лінії. Хоча в самій її гущі я зміг розрізнити білу вежу цегельної будівлі, що достатньо непогано збереглася та віддалено нагадувала якусь невелику фабрику. Довга лінія гавані була рясно засмічена піском і обгороджена старовинними на вигляд кам’яними хвилерізами, на яких я почав смутно розрізняти крихітні постаті рибалок навсидячки. У найдальшому її краї виднілося те, що було схоже на залишки фундаменту маяка, який колись стояв там. Піщаний язик ніби утворював внутрішню поверхню берегової лінії гавані, й я помітив, що на ньому стояли старі халупи, які застигли в безпосередній близькості від смуги суходолу з рибальськими плоскодонками, що мали спущені у воду якорі, і безладно розкидані по берегу рибальські кошики для риби й омарів. Єдине глибоке