Безодня Маракота. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
в цій залі та подати на ваш суд підсумки своєї праці.
Це звернення такого молодого студента викликало у присутніх неабияке здивування, дехто навіть мало не вважав його зухвалим, вирішивши, що цей юнак дозволяє собі занадто багато, надаючи своїй персоні такого великого значення. Втім, більшість побачила в ньому перспективного молодого вченого, і за дверима зали було зроблено не одне порівняння між гідною поведінкою студента та неймовірною несерйозністю професора, котрий весь цей час продовжував весело душитися від сміху в кутку, судячи з усього, зовсім не засмучений провалом експерименту.
І все ж, хоч усі ці вчені розходилися з лекційної зали, вважаючи, що не побачили нічого вартого уваги, насправді прямо на їхніх очах сталася одна з найнеймовірніших і вражаючих подій за всю історію світу. Теорія професора фон Баумґартена виправдалася вповні. І його душа, і душа юного Фріца фон Хартманна справді на якийсь час покинули свої тіла. Але сталося дивне та непередбачене ускладнення. Повертаючись, душа Фріца увійшла у тіло Алексиса фон Баумґартена, а душа Алексиса фон Баумґартена вселилася в тіло Фріца фон Хартманна. Звідси й нестриманість і сваволя серйозного професора, звідси ж і настільки вагомі та солідні слова безтурботного студента. Подія сталася небуденна, але ніхто про це не здогадувався, а найменше самі її учасники.
Тіло професора, несподівано відчувши сильну сухість у горлі, вирушило на вулицю, все ще сміючись над невдалим результатом експерименту. Свідомість Фріца, яка сиділа в ньому, була більше зайнята думками про наречену, котра дісталася йому такою легкою ціною. Першим його бажанням було кинутися до неї додому та побачити кохану, проте, подумавши, чоловік дійшов висновку, що буде краще наразі не робити цього, а дочекатися, коли пані Баумґартен із укладеною угодою ознайомить її чоловік. Тому він подався до «Зеленого чоловічка», пивничку, де любили збиратися найвідчайдушніші студенти, і, розмахуючи ціпком, вдерся до маленької зали, де сиділи Шпіґель, Мюллер і ще з півдюжини товаришів по чарці.
– Ха-ха! Друзі! – залементував він із порога. – Я знав, що знайду вас тут. Сьогодні п’ють усі! Замовляйте, що бажаєте, бо я пригощаю!
Якби сам зелений чоловічок, зображений на вивісці цього відомого закладу, увійшов до зали та замовив пляшку вина, студенти і тоді не здивувалися б більше, ніж вони отетеріли при такій несподіваній появі їхнього поважного професора. Це їх вразило настільки, що кілька хвилин вони просто витріщалися на нього вибалушеними очима, неспроможні відповісти на настільки дружнє привітання.
– Donner und Blitzen![15] – насупився професор. – Та що з вами таке? Якого дідька розсілися тут і вилупилися на мене, ніби вперше бачите? В чому річ?
– Так несподівано… Така честь… – пробурмотів Шпіґель, котрий сидів на чолі столу як ватажок компанії.
– Яка честь, що ти мелеш? – гарикнув професор. – Ти що думаєш, якщо я з’явився з цим експериментом на очі купці старих пердунів,
Грім і блискавка! (