Загублений світ. Артур Конан ДойлЧитать онлайн книгу.
Пане Мелоун, я не маю наміру накладати заборону на ваші кореспонденції, оскільки метою вашої мандрівки є виклад фактів. Вимагаю від вас лише одного: не вказуйте точно, куди їдете, і не дозволяйте публікувати звіт про експедицію до вашого повернення. Прощавайте, сер! Вам вдалося дещо пом’якшити моє ставлення до тієї ганебної професії, представником якої, на жаль, ви є. Прощавайте, лорде Джон! Наскільки я знаю, наука для вас – книжка зі сімома печатками. Але полювання в тих місцях вам сподобається. Не сумніваюся, що з часом в «Мисливці» з’явиться ваша замітка про те, як ви підстрелили діморфодона. Бувайте й ви, професоре Сам-мерлі. Якщо у вас ще не вичерпалася здатність до самовдосконалення, в чому, відверто кажучи, я сумніваюся, то ви повернетеся до Лондону значно розумнішим.
Він круто обернувся, і за мить я побачив із палуби його присадкувату постать, що продиралася крізь натовп до потяга.
Ми вже вийшли в Ла-Манш. Лунає останній ґонґ, що сповіщає про те, що час здавати листи. Зараз ми попрощаємося з лоцманом.
А тепер «уперед, кораблику, вперед пливи!». Хай береже Бог усіх нас – і тих, хто залишився на березі, і тих, хто сподівається на щасливе повернення додому.
Розділ 7. Завтра ми зникнемо у безвісті
Не стану обтяжувати тих, до кого дійде ця оповідка, описом нашого переїзду комфортабельним океанським лайнером, не буду розповідати й про тижні, проведені в Парі (обмежуся лише вдячністю компанії «Перейра-да-Пінта» за допомогу при закупівлі спорядження), і лише коротко згадаю про нашу мандрівку вгору по широкій, каламутній, ледачій Амазонці – подорож, здійснену на кораблі, що майже не поступається за розміром тому, яким ми перетнули Атлантичний океан.
Після багатьох днів шляху наша група висадилася в місті Манаос, за проходом Обідос. Там нам вдалося уникнути вельми сумнівних принад місцевого готелю завдяки люб’язності пана Шортмена, представника Британсько-Бразильської торгової компанії. Ми прожили в його гостинній фазенді до терміну, зазначеному на конверті, який передав нам професор Челленджер. Перш ніж приступити до опису несподіваних подій цього дня, мені хотілося б дещо докладніше охарактеризувати моїх товаришів і тих, кого ми завербували в Південній Америці для обслуги нашої експедиції. Пишу дуже відверто та покладаюся на властивий вам такт, пане МакАрдл, бо до публікації цей матеріал пройде через ваші руки.
Наукові заслуги професора Саммерлі занадто добре відомі – про них немає потреби згадувати. Він виявився набагато пристосованішим до такої важкої експедиції, ніж могло здатися на перший погляд. Його худе, жилаве тіло не знає втоми, а суха, глузлива і часом украй недружня манера залишається незмінною за будь-яких обставин. Незважаючи на свої шістдесят п’ять років, він жодного разу не поскаржився на труднощі, з якими нам часто доводилося стикатися. Спочатку я боявся, що професор Саммерлі виявиться непосильним тягарем для нас, але, як з’ясувалося пізніше, його витривалість нітрохи не поступається моїй. Саммерлі