Хрещення Русі. Володимир ДухопельниковЧитать онлайн книгу.
івноправний партнер увійшла до числа християнських держав Європи. З цього часу Русь починає черпати багату спадщину Стародавньої Еллади й цивілізацій Сходу. На Русь приходить загальнослов’янська кирилична писемність – з літописного зерна, принесеного з Візантії, в колі книжників київської митрополії виростає могутнє багатовікове дерево руського літописання. У цьому слід шукати витоки руської літератури, професійної архітектури, живопису, музичного мистецтва. Культура різних цивілізацій, і перш за все християнської, зливалася з народною культурою слов’янства, його традиціями, міфологією, історичною пам’яттю, створюючи той ґрунт, на якому зійдуть перші паростки не лише руської, але й української та білоруської культур.
Зародження релігійних вірувань
Релігійні1 вірування виникли практично з зародженням людського суспільства багато тисячоліть тому, коли людина ще тільки розпочала пізнавати світ і сфера пізнаного була невеликою. Учені називають цей етап періодом архаїчної свідомості. Найважливішою рисою такої свідомості й стало прагнення пояснити явища природного і суспільного життя дією надприродних сил, богів і демонів. Саме вони й були основними дійовими особами стародавніх релігій і стародавніх міфів.
Важливою рисою архаїчної свідомості, що проявляється в первісній міфології, є ідеологічний синкретизм (синкретизм – від грецьк. «з’єднання», «зрощення») – нерозчленованість уявлень про природу й суспільство. Поява сонця та інших елементів природи трактується, наприклад, у міфах як результат діяльності тих же самих творців-деміургів (боголюдей), що й поява ковальського промислу та інших елементів людської культури. Наділені надприродною могутністю міфічні істоти обожнювалися й ставали предметом релігійного поклоніння. грецькі міфи, наприклад, розповідають, як Прометей виліпив людей з глини і наділив талантами. Він подарував людям вогонь, «передав їм премудрість чисел і вигадав для них складання букв – матір всіх мистецтв і основу пам’яті». Він привчив тварин до ярма, винайшов колесо й оснастив судна вітрилами.
З розвитком людського суспільства в усіх куточках Землі змінювалися уявлення про природу і суспільство, з’являлися міфи про нових богів.
Обожнювання тварин, поклоніння зооморфним божествам було лише першим етапом у розвитку вірувань древніх, а потім настала черга божеств міксантропічних, тобто тих, що їх уявляли фантастичними істотами, у яких одна частина тіла була людською, а інша – як у тварини. До таких божеств, наприклад, відносилися сатири – напівлюди (наполовину козли) або кентаври (напівлюди-напівконі) тощо.
I нарешті, богів почали уявляти (і зображувати) у людському вигляді. Відтепер молитви стали підноситися не воді, вогню, деревам або землі, але божествам у людському вигляді, що панують над водою, вогнем і всім, що є на землі. Такими були боги Стародавньої Греції.
Бігли роки, грецьке суспільство розвивалося. Поступово сформувався пантеон найбільш шанованих, значущих олімпійських богів на чолі зі всемогутнім Зевсом («денне сяюче небо», «світле небо»).
На честь Зевса Олімпійського влаштовували Олімпійські ігри – символ єднання й злагоди грецьких полісів (земель). На місці проведення Олімпійських ігор син Зевса Геракл заснував святилище. Потім тут побудували храми Гери (цариця богів, дружина Зевса) та інших богів.
З такого антропоморфічного уявлення про Божество розвинулися й поняття про культову статую бога, якій можна було поклонятися, і про храм, де ця статуя стояла і де жерці день у день несли службу богу або богині, слухаючи 'їх вказівки й виконуючи 'їхню волю.
Спочатку храми не були місцем молитовних зборів віруючих. Це було лише житло божества. А для молитов стародавні жителі Еллади стікалися на площу перед храмом, де знаходився й вівтар, на якому відбувалися жертвоприношення.
Разом із храмами з’явилися жерці і жриці, які мали дбати про святилище, де мешкав бог, тримати в порядку священне приладдя, приймати дари й жертви, принесені божеству. Вони від імені всієї громади підносили до неба молитви, влаштовували урочисті жертвоприношення й здійснювали інші обряди.
У I ст. до н. е. в містах Греції, Риму, Малої Азії культи стародавніх античних божеств стали занепадати. Як писав англійський історик В. Тарн, «багато причин сприяло вирішенню долі олімпійців. Вони належали місту-державі й падали разом з нею: філософія вбила їх в очах освічених, а індивідуалізм – в очах простих людей». Те ж відбувалося й на території близькосхідних країн, де після завоювань Александра Македонського поширилися грецькі вірування й грецька культура.
На світову арену вийшов Стародавній Рим. його завойовницькі походи, зміни в соціальній структурі, зміцнення органів влади та управління привели до створення на початку I ст. н. е. Римської імперії. Римляни майже повністю сприйняли грецьку міфологію. Жителі Апеннінського півострова в більшості випадків змінювали імена грецьких богів і героїв на латинський лад, а також додавали сюжети, пов’язані з місцевостями на Італійському півострові та споконвічно місцевими персонажами. Крім основних божеств римляни шанували безліч божків і духів, які, за їх уявленнями, керували кожним
Релігія (от лат. religio – побожність, святиня, предмет культу) – світогляд світосприйняття, а також відповідні поведінка й специфічні дії (культ), що ґрунтуються на вірі в існування бога чи богів.