Лоліта. Владимир НабоковЧитать онлайн книгу.
маленьких вертких сідничок. Я поцікавився її ціною, і вона одразу відгукнулася з мелодійною срібною точністю (пташка, справжня пташка!): «Cent»36. Я спробував поторгуватися, але вона помітила жахливо самотню жагу в моїх очах, направлених з такої височини на її округле чоло та зародок капелюшка (букетик і бантик). «Tant pis»37, – сказала вона і вдала, наче йде геть. Можливо, ще три роки тому я дивився, як вона повертається додому зі школи! Цей спогад вирішив справу. Вона повела мене нагору звичайними крутими сходами зі звичайним сигналом дзвінка, що повідомляв мосьє, котрий не бажав зустрічі з іншим мосьє, коли шлях був вільний, – ми скорботно видряпалися до жалюгідної кімнатки з ліжком та біде. Вона, як завжди, вимагала свій petit cadeau38, а я, як завжди, поцікавився її ім’ям (Монік) та віком (вісімнадцять). Я чудово знав банальні хитрощі вуличних повій. Усі вони відповідають «dix-huit»39 – маленькі бідолашки мило щебечуть це з ноткою завершеності й тужливого обману з десяток разів на день. Однак цього разу було зрозуміло, що вона, ймовірніше, додала собі кілька років. На ці висновки мене наштовхнуло її компактне, струнке та навдивовижу нерозвинене тіло. Роздягнувшись із захопливою швидкістю, вона хвилинку постояла біля вікна, частково загорнувшись у вицвілий серпанок завіси, та з дитячим задоволенням (можливо, заготованим заздалегідь) слухала шарманщика, котрий грав у налитому сутінками дворі. Коли я подивився на її рученята й помітив брудні нігті, дівчина, наївно насупившись, відповіла: «Oui, ce n’est pas bien»40 – та рушила до умивальника, але я запевнив, що це несуттєво, абсолютно несуттєво. Її підстрижене темне волосся, блискучі сірі очі та бліда шкіра мали надзвичайно чарівний вигляд. Її стегна були не пишнішими, ніж у хлопчика, що присів навпочіпки; не приховуватиму правди (і саме тому я так вдячно плекаю перебування з Монік у серпанково-сірій кімнатці спогадів): серед тих приблизно вісімдесяти grues41, що займалися мною, лише вона подарувала мені раптовий біль справжнього задоволення. «Il était malin, celui qui a inventé ce truc-là»42, – привітно зауважила вона й так само поспіхом одягнулася.
Я попросив її про ще одне, ретельніше обдумане побачення того ж вечора, і вона сказала, що зустріне мене біля кафе на розі, та заприсяглася, що за своє коротке життя ще ніколи не posé un lapin43. Ми повернулися до тієї ж кімнати, я не міг не сказати їй, яка вона чарівна, а вона скромно озвалася: «Tu es bien gentil de dire ça»44, а потім, помітивши те, що я й сам зауважив у дзеркалі, де відбивався наш маленький Едем, – огидну гримасу ніжності, від якої мені зчепило зуби й викривило рот, – маленька слухняна Монік (о, жодних сумнів, колись вона була німфеткою) захотіла дізнатися, чи не варто їй стерти «avant qu’on se couche»45 з вуст червону фарбу, якщо я планую її поцілувати. Звісно ж, я планував це. Я віддався їй несамовитіше, ніж будь-якій юній панянці, що була моєю раніше, а моє останнє враження тієї ночі від довгих вій Монік сповнене якоюсь радістю, котру, як на мене, нечасто знайдеш у інших
Сто (
Дуже погано (
Невеличкий подаруночок (
Вісімнадцять (
Так, це недобре (
Розпутних жінок (
Цей фокус вигадав хитрун (
Пропускала побачення (
Як мило ти це сказав (
Перш ніж ми ляжемо (