Ялта. Ціна миру. Сергей ПлохийЧитать онлайн книгу.
проводили час у наметі, де були виставлені шампанське, горілка, ікра та інші російські делікатеси, або вже були на шляху до Ялти. Першим гостем у літаку президента став В’ячеслав Молотов, а потім Черчилль. Рузвельт використав спеціально розроблений ліфт, щоб вийти зі свого літака, а потім його доправили до ленд-лізингового джипа, наданого радянцями. Сидячи в машині разом із прем’єр-міністром і Молотовим, Рузвельт оглядав радянську почесну варту.
Лікар Черчилля, лорд Моран, явно не був радий бачити, як його пацієнт пішки йде за джипом Рузвельта. «Прем’єр ішов збоку від Президента, подібно до індійської служниці, яка колись супроводжувала фаетон королеви Вікторії в старості», – зазначив він у своєму щоденнику. Його опис президента не лестив Рузвельтові. «Президент мав старий, худий і виснажений вигляд, – писав Моран. – Він сидів, дивлячись прямо перед собою, із відкритим ротом, так наче не тямив, що ж відбувається». Анна також непокоїлась і визнала, що він «здавався втомленим після важкого вчорашнього дня та короткого нічного сну в літаку». Радянські лікарі, яких привезли на аеродром Сак, щоб оглянути Рузвельта, дійшли висновку, що він був виснажений, а його здоров’я – у поганому стані{56}.
Американці та британці сіли в кортеж ленд-лізівських «паккардів» та «Зі-Сів» – броньованих радянських військових VIP-автомобілів – і полишили Саки в оточенні радянських чиновників та співробітників служби безпеки невдовзі після 1-ї години дня за місцевим часом, сподіваючись доїхати до Ялти до настання ночі. Вони рушили до Сімферополя, а потім повернули на південь, на гірську дорогу до приморського міста Алушти. Досягнувши Чорного моря, повернули на захід і поїхали «шляхом Романових» до Ялти. За наказом Наркомату внутрішніх справ (НКВС), який відповідав за безпеку, дорогу очистили не тільки від снігу, а й від більшості транспортних засобів і навіть пішоходів. Весь маршрут до Сімферополя охороняли радянські війська з озброєними солдатами, розташованими на відстані приблизно 15 метрів один від одного. Особливістю радянської почесної варти було те, що значна кількість бійців уздовж дороги до Ялти були жінками.
Гостей розважив особливий салют, який давали вздовж маршруту кавалькади. «Коли проїжджав президентський автомобіль, – згадував Чарльз Болен, – солдати, багато з яких були дівчатами, рвучко робили російський салют – різкий рух руки, щоб виставити гвинтівку під кутом 30 градусів до тіла». Анні Беттіґер солдати здалися «охайними і стрункими», але Майкла Рейлі, головного охоронця, який подорожував тим же автомобілем, що і президент та його дочка, побачене не вразило. «Деякі російські військові, – писав він у своїх мемуарах, – були настільки крихітними, що їхні давні “Спрінґфілди” були більшими, ніж бійці, які їх носили. Під час ближчого розгляду ці запеклі солдати виявилися дівчатами-підлітками, хоч вони таки були бійцями Червоної армії»{57}.
З вікон мандрівники бачили дорогу, війська та ландшафти –
Lord Moran,
Юрченко, Ялтинская конференция, 169–71; Bohlen,