Чужі сни. Ян ВалетовЧитать онлайн книгу.
до дружини, поки Ауреліо, збиваючись на біг, заквапився до стійки з газетами. – І ми летіли над Карибами. От дідько… Ми, напевне, пролітали над епіцентром!
– Облиш, Денисе! Ну який стосунок має турбулентність на висоті десяти кілометрів до землетрусу? Де маєток, а де повінь?
Давидов знизав плечима.
– А раптом там як наслідок виник ураган? Або магнітні збурення? Що ми взагалі знаємо про сильні катаклізми? Пригадай, як били блискавки, поки ми летіли! І щодо цунамі, ти, кара міа, не маєш рації. Бували цунамі в Атлантиці. Лісабон, наприклад, змило в середині XVIII століття. Цунамі може бути всюди, навіть на Чорному морі – був би землетрус потужний і рельєф дна підхожий.
Офіціант повернувся, простягаючи місцеву «Дейлі Сан», і Давидови схилилися над передовицею.
На сторінці газетярі надрукували кілька світлин, одна з них супутникова, на якій було видно руйнування на східному узбережжі Домінікани. Це важко було назвати просто руйнуваннями, такий пейзаж міг бути після ядерного вибуху – пейзажу не вистачало тільки згарищ. Друга світлина могла бути зроблена з вертольота або літака, що низько летить, – подробиць стало більше: викинуті на берег судна, розбиті на друзки будинки та руїни змитих готелів.
Денис глитнув. Пальці Карини стиснули його руку, і Давидов перегорнув сторінку, перейшовши до основного тексту статті, але не встиг почати читати, натрапивши на наступну низку світлин.
Світлини з Пуерто-Рико були ще гірші. Набагато гірші. На них можна було розглянути безліч деталей, але краще було їх не розглядати…
Давидов подумав, що він правильно вчинив, що не поснідав. Особливо вразила його дитяча долонька, що стирчить із в’язкого, як загуслі вершки, бурого бруду – горобина лапка зі скоцюрбленими пальчиками-кігтиками.
Holly shit! Але ж це тільки початок… Зараз завали почнуть розбирати, розкопувати, і на берег ляжуть рядами десятки тисяч чорних пластикових мішків. Таке вже траплялося у Таїланді 2004-го.
У горлі заворушився мокрий хутряний клубок, але він силою змусив себе вчитатися у друковані рядки. Оцінки кількості загиблих поки що немає, але експерти… До сраки експертів! Ну які в цих питаннях можуть бути експерти? Сейсмологи… Небувалої сили. Текто-нічний розлом. Виверження вулкана, вважають одні… Інші кажуть про зрушення плити. Ворожіння на кавовій гущі!
Денис згадав про каву і допив її одним ковтком.
– Офіціант не помилився, – видушила Карина, відводячи погляд від газетної сторінки. – Справді – жахливо! Епіцентр був у океані, за сто миль на схід від берега. Боже мій, але ж ми з тобою збиралися у Домінікану. Просто на Арубу виявилося простіше і цікавіше…
– Зачепило і Флориду, але трохи, – перебив її Денис, дочитуючи статтю. – Основний удар прийняли на себе Куба, Гаїті й Пуерто-Рико. Оцінювати кількість загиблих ніхто не береться, окрім експертів, які невідь-звідки тут узялися, ноги б їм у рота, але це більше, ніж на Пхукеті. Набагато більше. Сильно постраждали Британські Віргінські острови.
– Це зовсім близько.
– Це понад сімсот кілометрів від нас, – заперечив