Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії. Игорь КолядаЧитать онлайн книгу.
я був у мишурці, яку він розтяв на ширину долоні, так що тільки два кільця затримали шаблю. Він виправдовувався: “Я, каже, думав, що це татарин”. А я ж їхав із військом, поруч з панами. Хіба це не чиясь навмисна намова?»
Після цього невдалого замаху, який не міг не викликати обурення з боку кума Богдана – чигиринського полковника Станіслава Міхаля Кричевського та козаків полку, Чаплинський змушений був відкласти до сприятливішого часу реалізацію свого підступного задуму вбити Хмельницького й зосередитися поки що на цькуванні власника Суботова і на спробах відняти його маєтності. Незабаром після згадуваного інциденту шляхтич Дольгерт, котрий нещодавно став чигиринським урядником, скористався з від’їзду Хмельницького до Миколи Потоцького й у рахунок поволовщини забрав коня сотника. Коня викупила за 12,5 злотих Богданова дружина. Та це було ще не найбільше лихо. За наказом Чаплинського його слуги люто побили малолітнього сина Хмельницьких, так що «хлопець ледве живий лишився». Нарешті, десь у березні-квітні 1647 року чигиринський підстароста організував напад на Суботів, під час якого, за словами Богдана Хмельницького, «голодний люд снопами розніс зібране протягом кількох років збіжжя, якого було на гумні 400 кіп. Висіяне на поля зерно все пропало, бо посіви витолочено худобою, кіньми, вівцями». Нарешті, привласнивши собі хутір, Чаплинський вигнав звідтіля сім’ю колишнього власника. Щоб якомога дошкульніше вразити гідність переможеного ворога, підстароста розпорядився виплатити йому, «немов старцеві», 150 флоринів, тоді як захоплена земля коштувала 1000 флоринів. На це розгніваний до краю Богдан, стиснувши зуби, зло кинув: «Якщо маю шаблю в руці, то не все забрав у мене Чаплинський, жиє Бог і козацька ще не вмерла мати».
Знайшовши на деякий час притулок у знайомих у Чигирині, Хмельницький розпочав енергійну боротьбу за повернення Суботова. Звернення до коронного гетьмана Миколи Потоцького (покровителя О. Конєцпольського) також не дає позитивних результатів, і Богдан урешті вдається до радикальніших способів пошуку правди…
Але ж знову повернемося до загадкової «Єлени Прекрасної». Вдруге у гетьманській оселі Мотрона (тепер Чаплинська) з’явилась уже в розпалі козацької війни. І як саме було розв’язано справу оформлення її шлюбу з гетьманом Богданом з церковної точки зору, не дуже знаємо. Деякі історики вважають, що вперше Богдан обвінчався з Мот-роною у липні 1648 року в Чигирині, а вдруге – у лютому 1649 року в Києві. Київський митрополит Сильвестр Косов, побоюючись за свою репутацію (живим ще був чоловік Мотрони Д. Чаплинський), відмовився надати дозвіл на формальне розірвання шлюбу і її повторне одруження з гетьманом. Б. Хмельницький звернувся до єрусалимського патріарха Паїсія, остаточно затвердив одруження, повторивши обряд шлюбу. Однак відчути вповні щастя подружнього життя Богданові не випало – Україна була охоплена полум’ям жорстокої війни. Та й саме одруження скінчилося трагічно – у критичні дні війни, коли гетьман з військами