Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії. Игорь КолядаЧитать онлайн книгу.
і за волею батька Богдана він хоче продовжити своє навчання у Києві. Виступив Іван Виговський і подякував за писарський уряд, обозний Тимофій Носач положив свій пернач, дякуючи за обозництво, генеральний суддя – свою печать. І всі пішли за Юрасем у будинок. Мовчки стояла рада, а серед ради, на столі, лежала гетьманська булава. Багато було охочих ухопитись за ту булаву, та не було дозволу ради. Осавули почали питати присутню старшину, кого вона хоче за гетьмана. Присутня старшина не визнала можливим усунення Юрія з гетьманства. Вони стояли на тому, що молодий Хмельницький має залишити за собою Богданову спадщину. «Хоч він і молодий, та нехай наша слава буде така, що була в нас за гетьмана Хмельницького», – ніби говорили тоді. Але разом з тим, не ламаючи вибору Юрія Хмельниченка, вибору, що був заповітом старого гетьмана, старшинські збори бачили потребу доручити на той час гетьманство людині досвідченій, сильній волею й дозрілій розумом. Такою людиною вважався генеральний писар Іван Виговський, найдовіреніша особа гетьмана Богдана. До нього і звернулися пропозиції присутніх: «Нехай булава й бунчук будуть при Юрії Хмельницькому, а доки він дійде літ, військом провадитиме Виговський, і булаву й бунчук братиме, коли треба, в Хмельницького, а повертаючись, знову йому до рук віддаватиме». Так ніби звучала та єдина пропозиція, що давала вихід із тодішнього становища у зв’язку з вибором неповнолітнього гетьмана.
Виговський відразу подякував за високу честь регентства та попрохав собі часу розмислити над цією пропозицією. Збори дали йому для цього три дні…
На новій раді 26 серпня 1657 року повторено все, що було перед трьома днями. І. Виговський, як і перше, довго відмовлявся й уступив лише тоді, коли наполягання дійшли вже до найвищого ступеня. Прийнявши гетьманську булаву, він звернувся до присутніх з такими словами: «Ся булава доброму на ласку, а злому на карність. Коли мене гетьманом обрали, то потурати я в війську нікому не буду».
Іван Виговський походив із старовинного роду української православної шляхти, яка оселилася у Вигові Овруцького повіту Київського воєводства. Історія роду досліджена явно недостатньо. Вважається, що то було відгалуження роду Лучичів, і тому цей рід часто називали – Лучичі-Виговські. В королівському універсалі Виговсько-му на Барське староство польський король Ян-Казимир пов’язує його родовід із знаменитими князями Глинськи-ми. Найвизначніший представник останнього був Михайло Глинський (помер 1534 року) – видатний державний діяч Великого князівства Литовського, який перебував на службі німецького імператора Максиміліана, Альбрехта Саксонського та ін., був правою рукою великого князя литовського Олександра, а по смерті того підняв останнє, значне повстання української та білоруської православної шляхти проти польсько-литовської католицької реакції. Зазнавши поразки, Михайло Глинський емігрував до Мос-ковії, де також вів активну політичну діяльність. Його племінниця Олена стала дружиною великого князя московського Василя III і матір’ю першого московського царя Івана IV.
Однак у світлі останніх генеалогічних досліджень пов’язання Виговських з Глинськими, на думку