Американська трагедія. Книга 2. Теодор ДрайзерЧитать онлайн книгу.
містер Гріфітс, я більше нічого не маю вам сказати. Від мене вимагається тільки одне – арештувати вас, Клайда Гріфітса, за підозрою в убивстві Роберти Олден. Ідіть за мною.
Головним чином для того, щоб продемонструвати свою силу і владу, він вийняв пару стальних наручників; побачивши їх, Клайд відсахнувся і затремтів, немов його вдарили.
– Вам немає потреби надівати їх на мене, пане, – сказав він благально. – Будь ласка, не треба. Мені ніколи не доводилось надівати їх. Я і без того піду з вами.
Він тужно, з жалем подивився вглиб лісу, в рятівну хащу, де ще так недавно міг сховатись… Там була безпека.
– Ну що ж, – відповів грізний м-р Краут, – це можна, якщо ви підете спокійно.
І він узяв Клайда за майже неживу руку.
– Можна мені попросити вас ще про одне, – тихо і несміливо сказав Клайд, коли вони рушили (думка про Сондру і про всіх інших засліпила і знесилила його.
Сондра! Сондра! Повернутись туди, до них, арештованим убивцею! Щоб його побачили таким Сондра і Бертіна! Ні, ні!). – Ви… ви хочете відвести мене назад у табір?
– Так, сер, хочу. Мені так наказано. Там зараз прокурор і шериф округу Катаракі.
– О, розумію, розумію! – істерично вигукнув Клайд, втративши майже все своє самовладання. – Але ви… ви не могли б… адже я йду зовсім спокійно… розумієте, там усі мої друзі, і це буде жахливо!.. ви не можете провести мене як-небудь повз табір, не заходячи туди… куди хочете! У мене є особливі причини… тобто… я… о боже! Дуже прошу вас, містер Краут… не ведіть мене назад у табір!
Він здався тепер Крауту дуже кволим і майже хлопчиком… тонке обличчя, начебто невинний погляд, хороший костюм і хороші манери… анітрохи не схожий на грубого, дикого вбивцю, якого гадав зустріти Краут. Явно – людина того класу, до якого він, Краут, звик ставитися з повагою. І, зрештою, може виявитися, що у цього юнака є знатна рідня. З усього, що Краут досі чув, було ясно: цей юнак належить до однієї з кращих родин Лікурга. І тому Краут вирішив бути до певної міри чемним.
– Гаразд, молодий чоловіче, – сказав він, – я не хочу поводитися з вами занадто суворо. Зрештою, я не шериф і не прокурор, я мушу тільки арештувати вас. І без мене є люди, які скажуть, що з вами робити. От ми дійдемо до них, ви попросите, – може, вони скажуть, що не обов’язково вести вас назад у табір. Тільки от як з вашими речами? Вони, напевно, залишились там?
– Так, але це не має значення, – квапливо відповів Клайд. – Їх можна буде взяти коли завгодно. Просто я не хотів би зараз іти туди, якщо тільки можна…
– Гаразд, ходімо, – відповів м-р Краут.
І от вони мовчки йдуть серед високих дерев, стовбури яких у сутінках височать урочисто, немов колони храму, – вони йдуть, як молільники по нефу собору, і Клайд неспокійним і втомленим поглядом стежить за багровою смужкою, яка ще просвічує за деревами на заході.
Його обвинувачено у вбивстві! Роберта вмерла! І Сон-дра вмерла – для нього! І Гріфітси! І дядько! І мати! І ті, в таборі!
Господи, але чому він не втік, коли щось – однаково, що це було, – твердило йому: тікай?
Розділ