Кінець неволі. Джозеф КонрадЧитать онлайн книгу.
до нього Фортуни. Захоплений працею в далеких краях, він був радий почути про приятелів успіх. Товстий Нед Еліот мав якусь світську гнучкість, що могла стати йому в пригоді на цій офіційній посаді. По суті, вони були надто несхожі між собою. І тепер, повільно простуючи алеєю повз собор попліч Еліота, капітанові Уоллею і на думку не спало, що він міг би сидіти на посаді цієї людини, забезпечений до смерті.
Священна будівля, споруджена в урочистій самотині на перехресті висаджених велетенськими деревами алей немовби для того, щоб навівати в години дозвілля поважні думки про небо, підставляла зачинений готичний портал під пишне сяйво заходу. Скло розети над стрільчастим склепінням пломеніло, мов розжевріле вугілля, в глибокій западині, стисненій круглою камінною облямівкою.
– Я скажу вам, Уоллею, що їм годилось би незабаром зробити, – буркнув раптом капітан Еліот.
– Що?
– Вони повинні прислати сюди справжнього лорда, коли сер Фредерік добуде свого терміну. Як по-вашому?
Капітан Уоллей наївно не розумів, чому справжній лорд буде кращий, ніж хто інший. Але супутник його додержувався інакшого погляду.
– Ні-ні! Посада розростається. Ніщо тепер не може спинити її зростання. Досить гарна для лорда, – бурчав він короткими фразами. – Подивіться, які зміни сталися за нашого часу. Нам тут потрібний тепер лорд. До Бомбея призначили ж вони лорда.
Раз чи двічі на рік він обідав у губернаторському будинку, в палаці з арками і силою вікон, поставленому серед садків на перехрещенім дорогами пагорбку. А недавно він возив на своєму катері одного герцога і показував йому удосконалення, запроваджені в гавані. Перед тим він «надзвичайно люб’язно» сам вибирав зручну якірну постоянку для герцогової яхти. Потім його запрошено поснідати на яхті. Сама герцогиня снідала разом з ними. Огрядна жінка з червоним обличчям. Обпалена сонцем. Мабуть, колір обличчя вкрай зіпсований. Дуже ґречна особа. Вони їдуть до Японії.
Він випорскував ці подробиці капітанові Уоллею на науку, спинявся, щоб роздути щоки, начебто підкреслюючи цим важливість своїх слів, і раз у раз випинав свої товсті губи, так що тупий рожевий кінчик його носа мовби поринав у молочно-білі вуса. Посада розростається, варта не абиякого лорда і не завдає клопоту, за винятком праці в морському урядництві, – «в морському урядництві», сказав він удруге і, гучно пирхнувши, почав розповідати, як цими днями генеральний його величності консул у французькій Кохінхіні вдався телеграфно до нього (особи на офіційнім уряді), прохаючи прислати людину, що згодилася б командувати судном із Глазго, капітан якого помер у Сайґоні.
– Я оповістив про це офіцерський відділ Дому моряків, – провадив він далі і, роздратовуючись чимраз більше, зашкутильгав сильніш. – Народу там по самі вінця. Людей – удвоє більше, ніж посад на торгових суднах. Усі прагнуть легкого взятку. Людей удвоє більше… і… що ви собі думаєте, Уоллею?..
Він разом спинився і, стиснувши кулаки, засунув їх глибоко