Тотем і табу. Зигмунд ФрейдЧитать онлайн книгу.
якого-небудь способу прямого статевого задоволення, чи обходився без нього. Але ми маємо підстави простежити у нього ті жадання, що інших владно штовхають до сексуальних дій, бо неможливо уявити духовне життя людини, у розвитку якого не брали б участі сексуальні прагнення у широкому сенсі слова, лібідо, навіть коли воно відхиляється далеко від своєї первісної мети або утримується від реалізації.
Ми не сподіваємося знайти у Леонардо щось більше за сліди неперетвореного сексуального потягу, які, втім, ведуть у визначеному напрямі, дозволяючи ствердити його гомосексуальність. Раніше ми вже відзначали, що він брав до себе в учні тільки дуже вродливих хлопчиків і юнаків. Він був лагідним і поблажливим до них, дбав про них, сам по-материнськи доглядав за ними, коли вони нездужали – як могла б доглядати за ним його власна мати. Оскільки він вибирав за вродою, а не за талантом, жоден з них (Чезаре да Сесто, Джованні Бельтрафіо, Андреа Салаїно, Франческо Мельці та інші) не зробився видатним художником. Більшості з них не пощастило досягти самостійної ролі у мистецтві й, по смерті вчителя, вони зникли, не залишивши сліду в історії культури. Тих, натомість, що за характером своєї творчості мали право називатися його учнями, як Луїні і Бацці, на прізвисько Содома, він, схоже, навіть не знав особисто.
Нам заперечать, мовляв, поведінка Леонардо щодо його учнів не має нічого спільного з сексуальними мотивами і не дає підстав робити якісь висновки про його статеві схильності. Проти цього ми вкрай обережно зауважимо, що наша інтерпретація пояснює деякі дивні риси у поведінці художника, які, в іншому разі, залишались би загадковими. Він вів щоденник; списував його справа наліво дрібним текстом, що призначався, наче, тільки для нього. У цьому щоденнику він звертається до себе у другій особі, на «ти»: «Вивчи у маестро Луки множення коренів»[48]. «Нехай маестро д’Абакко покаже тобі квадратуру кола»[49]. Або з приводу однієї мандрівки: «Я їду у Мілан у справах свого саду… Накажи підготувати дві дорожні торби. Попроси Бельтрафіо показати тобі токарний верстат і обробити на ньому камінь. Залиш книжку для маестро Андреа іль Тодеско»[50]. Або намір зовсім іншого роду: «Ти повинен показати у своєму трактаті, що земля є зіркою, як місяць або на кшталт того, і таким чином довести благородство нашого світу»[51].
У цьому щоденнику, який, подібно до щоденників інших смертних, найзначніші події дня часто окреслює небагатьма словами або й замовчує, є деякі дивні місця, що їх цитують усі біографи Леонардо. Це нотатки про дрібні витрати художника – педантично точні, що ніби належать суворому філістеру і заощадливому господареві; водночас, витрати великих сум ніде не зазначаються і ніщо взагалі не вказує на те, що художник заглиблювався у господарчі справи. Одна з таких нотаток стосується нового плаща, купленого учневі Андреа Салаїно[52]:
Інший дуже
Е. Solmi,
Там же (
E. Solmi,
Леонардо поводиться як той, хто звик щодня сповідатися перед іншою особою і замінив її тепер щоденником. Припущення про те, ким могла бути така особа, дивись у Мережковського (
Наводиться за Мережковським (