Тотем і табу. Зигмунд ФрейдЧитать онлайн книгу.
свічки тим, що незрячі»[80].
Або про плач у Страсну п’ятницю: «По всій Європі численні народи оплакують смерть однієї людини, що померла на Сході».
Про мистецтво Леонардо говорили, що у написаних ним святих зник останній залишок церковного догматизму, що він наблизив їхні постаті до людських, щоб втілити в них прекрасні людські почуття. Мутер вихваляє Леонардо за те, що той переміг занепадницькі настрої і повернув людству право на пристрасті і радість життя. Нотатки Леонардо, в яких він заглиблюється у розв’язання великих загадок природи, сповнені захвату перед Творцем як останньою причиною всіх цих дивовижних таємниць, але ніщо не свідчить про його бажання закріпити особистий зв’язок з могутнім божеством. Сентенції, в які він вклав глибоку мудрість останніх років свого життя, дихають смиренням людини, яка підпорядковується ’Ανάγκη,[81] себто законам природи і не чекає жодного полегшення від доброти чи милості Бога. Тож чи варто сумніватися, що Леонардо переміг як догматичну, так і особисту релігію й своєю працею дослідника дуже віддалився від світогляду побожного християнина.
Згідно з раніше вже висловленим поглядом на розвиток дитячої душі, ми можемо припустити, що перше дослідження Леонардо в дитинстві мало своїм предметом сексуальність. Сам він виявляє це доволі ясно, пов’язуючи своє прагнення до дослідництва з фантазією про шуліку. Він уявляє свою роботу з вивчення пташиного польоту як призначення, обумовлене долею. Одне дуже неясне місце в його нотатках, що має вигляд пророцтва і присвячене пташиному польоту, навдивовижу виразно засвідчує афективний інтерес, який дослідник прив’язував до бажання самому навчитися літати: «Велика птаха здійснить свій перший політ з хребта Великого Лебедя, сповнюючи світ подивом і всі писання похвалами, і вічна слава віддячуватиме гніздо, де вона народилася»[82]. Ймовірно, Леонардо сподівався, що саме він коли-небудь здійснить цей політ; а ми знаємо зі снів, що містять це бажання, на яке саме щастя чекають сновидці зі здійснення цієї надії.
Чому так багато людей снять здатністю літати? Психоаналіз відповідає на це запитання таким чином, що польоти або перетворення на птаха уві сні маскують інше жадання, до розгадки якого веде не один місток і словесний, і візуальний. Якщо допитливим малюкам розповідають, що великий птах – лелека – приносить маленьких дітей, якщо древні зображували фалос крилатим, якщо в німецькій мові Vogeln [ловити пташок / злягатися] – найуживаніше позначення чоловічої статевої діяльності, якщо у італійців чоловічий орган називається просто l’uccello [пташка], то це лише маленькі ланки великого ланцюга, які показують нам, що вміння літати уві сні означає не що інше, як бажання бути здатними до статевої діяльності. Це є раннє інфантильне бажання[83]. Коли дорослі пригадують своє дитинство, воно уявляється їм безтурботним часом, коли радіють кожній миті і йдуть назустріч майбутньому, вільні від
80
Див. у Herzfeld. с. 292 (
81
’Ανάγκη (гр.) – Ананке (Неминучість), у давньогрецькій міітології мати Мойр, які визначають долю людини. У філософії окреслює поняття потреб – переважно обумовлених природою (
82
Див. у Herzfeld, M.
83
Згідно з дослідженнями Пауля Федерна і Мурлі Волда (1912), норвезького дослідника, далекого від психоаналізу (