Філософія грошей. Георг ЗиммельЧитать онлайн книгу.
нам його частиною ніби добровільно – і то будь-якою довільною частиною, бо саме взаємність відповідності надає кожній окремій частині якості істини. Навіть в особливих нюансах мистецького істина є, отже, відносним поняттям, вона реалізується як співвідношення між собою елементів мистецького твору, а не як жорстка однаковість між будь-яким із них і зовнішнім йому об’єктом, що утворює його абсолютну норму. Тож якщо пізнання взагалі повинно означати: пізнавати предмет в його «єдності», то це значить, як було сказано з іншого боку, пізнавати його в його «необхідності». Обидва [формулювання] тісно взаємопов’язані. Необхідність – це певне відношення, завдяки якому взаємна чужість двох елементів перетворюється на єдність, адже формула необхідності така: якщо є А, то є В; це необхідне відношення означає, що А і В суть елементи певної єдності буття або події – причому «необхідне відношення» означає вповні єдине, лише через мову розкладене і знову складене відношення. Вищезгадана єдність мистецького твору, вочевидь, точно така сама, як ця необхідність; бо ж вона виникає внаслідок того, що різні елементи мистецького твору взаємно зумовлюють себе, один необхідно має місце, якщо даний інший, і так обопільно. І не тільки серед пов’язаних у такий спосіб речей необхідність постає явищем відношення, а й сама по собі та за своїм чистим поняттям. Справді-бо, з обох найзагальніших категорій, з яких ми будуємо пізнавальну картину світу: із буття і законів, жодна окремо не містить необхідності. Те, що взагалі існує дійсність, не стає необхідним через жоден закон, жодному логічному законові чи законові природи не суперечило б те, якби взагалі не було жодного існування. І настільки ж мало «необхідно» те, що існують закони природи; радше вони є самими лише фактами, як-от буття, і тільки якщо вони існують, підвладні їм події «необхідні»; не може бути жодного закону природи, що мусять бути закони природи. Те, що ми називаємо необхідністю, має місце лише між буттям і законами, воно становить форму їх співвідношення. Обидва вони суть самі лише принципово незалежні одна від одної дійсності: адже буття мислиме, не підпорядковуючись законам, і комплекс законів був би значущим навіть у тому разі, якби не було жодного підвладного йому буття. Тільки коли обидва вони мають місце, формоутворення буття дістають необхідності, з якою або у формі якої буття і закони виявляються елементами єдності, що безпосередньо не може бути схоплена нами: вона [необхідність] є відношенням, яке зав’язується між буттям і законами, не будучи властивим жодному з них для самого себе, а опановуючи буття лише через те, що є закони, [і] будучи притаманне законам як їхній сенс і значення лише через те, що має місце буття.
Наближаючись до цієї самої мети з іншого боку, релятивізм з огляду на принципи пізнання можна сформулювати так: конститутивні засади, що раз і назавжди виражають сутність речей, переходять у регулятивні, які становлять лише точки перспективи [Augenpunkte] для поступу пізнання. Якраз