Філософія грошей. Георг ЗиммельЧитать онлайн книгу.
при спокої того тіла. Так само, як становище тіла притаманне йому не як його окрема визначеність для себе, а лише як відношення до інших становищ, тож при будь-якій зміні того становища і ці останні, і саме те перше можуть бути позначені як діяльний або як пасивний суб’єкт – так і будь-яку зміну вартості А в рамцях господарського космосу, оскільки сама її вартість полягає лиш у відношенні до останнього, з таким самим правом і тільки більш незручно можна позначити як зміну B C D E. Ця релятивність, як вона стає безпосередньо практичною в натуральному обміні, тепер кристалізується у виразистість вартості в грошах. В який спосіб це може відбуватися – це складає предмет пізнішого дослідження. Положення: А вартує однієї марки, геть вихолостило з А все те, що не господарське, тобто не становить відношення обміну до B C D E; ця марка, розглянута як вартість, є відокремленою від свого носія функцією А в його відношенні до решти об’єктів господарської сфери. Все, чим могло бути А самим по собі і для себе, виступаючи із цього простого відношення, тут цілком байдуже; кожне А1 або А2, яке якісно відрізняється від першого, дорівнює йому, оскільки воно так само коштує одну марку, позаяк, або точніше: через те, що воно має таке саме відношення кількісно визначеного обміну до B C D E. Гроші є «чинне» [das Geltende] безумовно, а господарська ціна [Gelten] означає, що щось коштує [gelten], тобто обмінне на щось інше. Всі інші речі мають певний зміст і тому коштують [чогось]; гроші, навпаки, мають свій зміст від того, що вони чинні [gilt], вони постають застиглою в субстанції чинністю [Gelten], чинністю речей без самих речей. Будучи в такий спосіб субліматом відносності речей, самі гроші, здається, уникають її – так само, як норми дійсності не підлягають тій самій відносності, яка панує над дійсністю, і то не попри, а саме через те, що їхні змісти є такими відношеннями між речами, які зросли до самостійної життєвості, значення і непохитності. Все буття закономірне, проте саме тому закони, яким воно підлягає, самі знову не закономірні: ми рухалися б у колі, якби допустили такий природний закон змісту, що мусять бути закони природи – причому, звісно, я залишаю відкритим питання, чи все ж не легітимне це коло через те, що воно належить до фундаментальних порухів думки, які повертаються до самих себе або спрямовані на якусь кінцеву мету, що міститься в нескінченному. В такий спосіб норми – їх можна назвати разом із Платоном і Шопенгавером ідеями, зі стоїками logoi[13], із Кантом Apriori, з Геґелем ступенями розвитку розуму – суть ніщо інше, як види і форми самих відносностей, які розвиваються між одиничностями дійсності, формуючи їх. Самі вони відносні не в тому самому сенсі, як підвладні їм одиничності, бо вони є самою їхньою відносністю. На цьому підґрунті стає зрозуміло, що гроші, як абстрактна майнова вартість, виражають ніщо інше, як відносність речей, яка і становить вартість, а проте водночас, мов спокійний полюс, протистоїть вічним рухам, коливанням, зрівноваженням тих речей. Оскільки гроші не виконують останнього, вони діють уже не згідно зі своїм поняттям,
Тобто hoi lo555goi sperma555tikoi – сім’я чи паростки розуму