Внутрішня історія. Про це не говорять. Йаэль АдлерЧитать онлайн книгу.
шукала підсилення для нашого медичного персоналу. Переглянувши кілька резюме, я запросила на співбесіду досвідченого та солідного на вигляд колегу. Не лише на фото, а й «наживо» він мав доглянутий вигляд, даруючи щиру, дружню усмішку. Та не встиг він переді мною сісти, як я мало не задихнулася. Не через привабливість цього пана, а через його парфуми. Вони були настільки інтенсивними та тяжкими, що в мене миттю ж виникла відраза до цього запаху та розболілася голова. Коли ж він необґрунтовано намагався мені розтлумачити, як мені краще та ще успішніше керувати клінікою, я змушена була виставити його за двері. «Менсплейнінг»[3] і вбивчий запах – це справді нестерпна комбінація.
У той час як мій колега сприймав самого себе (і свій запах) як просто чарівний, з погляду мого носа це був повний провал. Я просто не могла це нюхати… За цим реченням ховається цілком елементарне зерно: запахи – невіддільна частина нашого співжиття, тут із плином еволюції не відбулося жодних змін. Натомість змінилося наше поводження з природними композиціями ароматів, які ми перекриваємо, випорскуючи чи втираючи в тіло нові аромати. Через це з тіла не так просто прочитати необхідну інформацію. Наш природний запах розповідає довкіллю про нашу генетику, імунну систему й навіть про групу крові (про це більше згодом).
Ми любимо приємні аромати – особливо з природи, від доброї їжі чи коханої людини. Запах дитячої голівки чи кислуватий запах сиру з проміжків між зубами малюка ощасливлює батьків – елементарне відчуття, яке демонструє, що на нас здатні впливати аромати та запахи. Таке відчуття вже давно покинуло дитячі кімнати й перетворилося на центральний аспект фахівців із маніпуляцій у сфері реклами та маркетингу. Вони знають, що наші рішення щось купити зумовлені значною мірою запахами, а не розумом – і стосується це не лише косметики чи парфумів, де це ще більш-менш можна зрозуміти. Навмисне поширення ароматів та інсценування запахів роблять нас готовими до купівлі, голоднішими чи жадібнішими в інших сферах: у нас прокидається апетит, коли торговим пасажем розлітається аромат смаженої їжі чи булочок. А одна американська торгова мережа заманювала натовпи дівчат до тьмяно освітлених магазинів розпиленням сексуальних ароматів і спокусливими хлопцями на вході. Звісно ж, ароматами можна пробудити не лише бажання щось купити, а й хіть. Те, що нас притягують магічним чином деякі люди, дуже сильно пов’язано з хімією тіла та оптимальним співвідношенням до нашої тілесної хімії.
Тож, якщо подумати, наскільки важливим для нас є запах, то тим цікавіше, що власне запах тіла викликає в нас автоматично негативні асоціації. Виникають думки про разючий запах поту, смердючих ніг чи інші аромати, і поєднується все це з оцінкою: запах = бруд. Майже примусово доводиться уникати будь-яких дій, що загрожують поганим запахом. Ми користуємося засобами для прання з ароматами весни, додаючи до них ще й квіткових пом’якшувачів чи парфумів. Наш гель для душу пахне ароматом Альп або мужнім чоловіком,
Менсплейнінг – феміністичний термін на позначення пояснень чоловіка жінці у зверхній формі, з поблажкою на її стать.