Каїн і Авель. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
можеш купити мені логарифмічну лінійку, тоді мені більше не доведеться знову докучати тобі.
Бабуся Каїн була здивована швидким розвитком свого онука, тому купила йому логарифмічну лінійку, зацікавившись, чи зуміє він нею скористатися.
Тим часом проблеми Річарда почали тяжіти далі на схід. Коли голова лондонського відділення врізав дуба від серцевого нападу за своїм робочим столом, Річард визнав, що потрібний на Ломбард-стрит. Він запропонував Анні, щоб вона з Вільямом супроводжували його, відчуваючи, що ця подорож доповнить освіту дитини. Зрештою, учень міг нарешті відвідати всі місця, про які йому розповідав пан Мунро. Анна, котра зроду не бувала в Європі, зворохобилася такою перспективою і наповнила три корабельні валізи елегантним і дорогим новим одягом, в якому можна було завойовувати Старий світ. А Вільям вважав несправедливим, що вона не дозволяє йому взяти у подорож таку важливу річ, як велосипед.
Каїни поїхали до Нью-Йорка потягом, аби сісти там на «Aквітанію», що прямувала до Саутгемптона. Анна була вражена виглядом вуличних гендлярів-імміґрантів, які продавали свій крам просто на тротуарах. А Вільям, зі свого боку, був вражений розмірами Нью-Йорка. До цієї миті він уявляв собі, що банк його батька – найбільша будівля в Америці, якщо не в світі. Хлопчик захотів купити рожево-жовтого морозива у чоловіка з маленьким візочком на колесах, але його батько не звернув на це уваги, а в малюка своїх грошей не було.
Вільяму сподобався великий лайнер із першого ж погляду, він швидко потоваришував із сивобородим капітаном, котрий поділився з ним усіма секретами примадонни «Кунарда»[1]. Невдовзі після того як корабель відплив із Америки, Річард з Анною, яким забезпечили місце за столиком капітана, вважали за потрібне вибачитися за те, скільки часу в екіпажу забирав їхній син.
– Ні, – заперечив шкіпер. – Ми з Вільямом добрі друзі. Мені тільки хотілося б відповісти на всі його запитання про час, швидкість і відстань. Щовечора я студіював у старшого механіка, сподіваючись наступного дня виявитися на висоті.
Коли після десятиденного рейсу «Аквітанія» дісталася до Саутгемптона, Вільям не хотів залишати облавок, і його сльози стали б неминучими, якби не було чудового на вигляд «роллс-ройса» моделі «срібна примара», припаркованого на пристані, із шофером, готовим відвезти їх до Лондона. Річард вирішив, що після цієї поїздки перевезе цей автомобіль назад до Нью-Йорка. Таке рішення було не в його характері, воно було екстравагантнішим за всі інші, які чоловік приймав упродовж усього свого життя. Він повідомив дружині, що хоче показати цей транспорт Генрі Форду, який, мабуть, такого ніколи в житті не бачив.
Сім’я, коли прибула до Лондона, зупинилася в готелі «Савойя» в дільниці Стенд, звідки було зручно добиратися до офісу Річарда у Cіті. Під час вечері на березі Темзи Річард дізнався від сера Девіда Сеймура, свого нового управителя та колишнього дипломата, про те, як обстоять справи у лондонській філії. Хоча й раніше ніколи не