Каїн і Авель. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
нього. Можливо, він і був наймолодшим, але саме він організував їм харчування та воду, а також намагався підтримувати їхню волю до життя. Він був єдиним, хто все ще вірив у майбутнє.
Коли минав черговий день і їх везли далі на схід, температура ставала щораз нижчою, часто падаючи до тридцяти градусів за Фаренґейтом[6]. Бранці лежали, горнучись один до одного, лежачи на підлозі вагона, щоб зігрітися від тіла сусіди. Владек подумки декламував «Енеїду», намагаючись нагнати на себе сон. Та було неможливо навіть перевернутися, хіба що всім водночас, тому періодично Владек ляскав по стінці вагона, даючи команду перевертатися на інший бік. Якогось вечора виявили, що одна з жінок не ворушиться. Владек повідомив про це охоронцю, четверо з них підняли тіло й викинули під укіс. Охоронці іще увігнали в неї кілька куль, аби переконатися, що та не прикидалася мертвою задля спроби втечі.
Подолавши двісті миль від Мінська, вони прибули в місто Смоленськ, де їм дали теплого капусняку і чорного хліба. В їхні вагони загнали іще цілу купу нових в’язнів, які, здається, балакали тією ж мовою, що й охоронці. Їхній ватажок був значно старший за Владека. А підліток та одинадцятеро його супутників – десятеро чоловіків й одна жінка – негайно викликали підозри у новоприбулих, тому вони розділили вагон навпіл і групи трималися лише своїх.
Однієї ночі Владек раптово прокинувся і задивився на зорі, намагаючись зігрітися. Він уздрів ватажка смоленців, котрий повзком підкрадався до останньої постаті в їхньому ряду. У руці чолов’яга тримав не надто довгу мотузку, зашморг якої накинув на шию Альфонса, старшого лакея барона, котрий міцно спав. Владек знав, що коли рухатиметься занадто хутко, розбійник почує його й утече під захист своїх товаришів. Він проліз по животах польських тіл. Ті глипали на нього, коли він їх минав, але ніхто нічого не сказав. Коли ж підліток дістався до кінця ряду, то стрибнув на нападника, розбудивши всіх у вагоні. Протиборчі сторони відступили, окрім Альфонса, який лежав нерухомо.
Смоленський ватажок був вищий і дужчий за Владека, але це не мало різниці, позаяк обоє боролися на підлозі. Поєдинок тривав кілька хвилин, він привернув увагу охоронців, ті реготали й робили ставки на переможця. Один охоронець, якому не сподобалася відсутність крові, кинув на підлогу вагона багнет. Обоє хлопців кинулися за блискучим лезом, і смоленець вхопив його першим. Його люди підбадьорювали свого ватажка, коли той встромив багнет у ногу Владека, висмикнув закривавлене лезо і знову кинувся на суперника. Цього разу багнет міцно ввігнався в дерев’яну підлогу, поруч із вухом Владека. Коли смоленський ватажок намагався його витягнути, Владек ударив ворога у межиніжжя що було сили, і той відступив, покинувши багнет. Владек схопив зброю, стрибнув на смоленця зверху і всадив йому лезо в горло. Той видав агонізуючий зойк, який було чутно на весь потяг. Висмикнувши лезо, Владек покрутив ним так, як це робив його суперник, і бив знову й знову ще довго після того, як смоленець перестав ворушитися. Нарешті
Один градус морозу за Цельсієм.