Каїн і Авель. Джеффри АрчерЧитать онлайн книгу.
у південному крилі замку, де його познайомили із сином барона. Леон Росновський був дуже високий як для свого віку, гарний хлопчик, напрочуд чарівний і привітний, тому Владек відмовився від свого плану посваритися вже за кілька хвилин знайомства з ним. Владек хутко виявив, що Леон дуже самотній, з ним ніхто не хоче бавитися, окрім його няньки, відданої литовської жінки, котра годувала дитину грудьми і турбувалася про малюка з часу передчасної смерті його матері. Міцний хлопчик, що вийшов із лісу, обіцяв багате спілкування. Принаймні в одній справі вони могли бути певні – у рівності між собою.
Леон одразу ж запропонував Владеку показати замок, кожна кімната якого була більшою за всю хижу Коскєвичів. Екскурсія забрала решту ранку, і Владек був вражений величезними розмірами замку, багатством його меблів і тканин, а також килимами в кожній кімнаті. Владек зізнався собі, що він був приємно вражений. Головну частину будівлі, як пояснив Леон, збудували у стилі ранньої готики, так наче Владек знав, що воно таке. Але він кивнув. Далі Леон повів свого нового приятеля вниз кам’яними сходами у величезні пивниці, де рядами лежали пляшки вина, вкриті пилом і павутинням. Але улюбленою кімнатою Владека стала величезна їдальня з її масивними високими склепіннями, кам’яною підлогою та найбільшим столом із усіх, які він бачив. Хлопчик дивився на голови забитих тварин на стінах. Леон називав їх по черзі – бізон, ведмідь, лось, кабан і росомаха, яких його батько підстрелив багато років тому. Над коминком висів герб барона. А на ньому – девіз родини Росновських: «Фортуна сприяє хоробрим».
О дванадцятій пролунав гонг, і лакеї подали обід. Владек їв дуже мало, він уважно стежив за Леоном, намагаючись запам’ятати, що саме і для чого той використовував серед дивовижного масиву срібного столового приладдя. Після обіду він зустрівся з двома вихователями, котрі вітали його зовсім інакше, ніж Леон. Того вечора Владек влігся у найбільше ліжко, яке будь-коли бачив, і розповів Флорентині про свої пригоди. Вона недовірливо не відводила погляду від його обличчя і так і сиділа з розкритим від здивування ротом, особливо коли почула про ножі та виделки.
Навчання почалося о сьомій годині наступного ранку, до сніданку, і тривало упродовж усього дня, лише з короткими перервами для споживання їжі. Спершу Леон явно випереджав свого нового однокласника, але Владек рішуче боровся зі своїми книжками, і не минуло й тижня, як розрив став зменшуватися. Дружба й суперництво між хлопцями розвивалися однаковою мірою. Наставникам було важко ставитися до своїх двох учнів однаково: одного – сина барона, а другого – незаконного сина бозна-кого. Але вони неохоче визнавали, що барон зробив правильний академічний вибір. Та їхнє безкомпромісне ставлення зроду не турбувало Владека, адже Леон завжди визнавав його рівнею.
Барон дав зрозуміти, що задоволений прогресом хлопчиків, і часто нагороджував Владека одягом та іграшками. Початкове віддалене та безпристрасне захоплення Владека бароном швидко перетворилося на повагу.
Коли настав час Владеку