Сни в оселі відьми. Говард Филлипс ЛавкрафтЧитать онлайн книгу.
у своїй лондонській мансарді.
Упродовж багатьох місяців після цього Куранес марно намагався шукати Целефес, і хоча сни часто забирали його у дивовижні країни, ніхто там навіть не чув про Ут-Нарґал. Однієї ночі він летів над темними пагорбами, де виднілися неясні вогні поодиноких вогнищ пастухів і волочилися кошлаті отари якихось тварин із дзвіночками, що брязкали на шиях. А в найглухішій частині цієї горбистої країни він виявив давній кам’яний мур, занадто гігантський, щоб руки людини могли збудувати його, він звивався грядою гір і западинами долин. Минувши цю стіну, чоловік опинився у краї чудових квітників і вишневих садків, і коли зійшло сонце, перед ним відкрилася така пишність червоних і білих квітів, зеленого листя й трав, струмків, що блищали діамантами, блакитних озер, різьблених містків і пагод із червоними дахами, що на мить, у цілковитому захваті, він забув про Целефес. Однак знову згадав про нього, коли подався вниз білою стежкою до пагоди з червоним дахом і виявив, що там не було людей, а жили лише птахи, бджоли та метелики. Іншої ночі Куранес нескінченно довго підіймався у темряві вологими щаблями спіральної драбини і нарешті дістався до віконечка, яке виходило на широку рівнину, освітлену місяцем уповні. Обриси німого міста, що тяглося уздовж берега річки, здалися йому дивно знайомими. Він уже намірявся спуститися й розпитати дорогу до Ут-Нарґала, але десь за обрієм займався зловісний світанок й освітив руїни та пустку, що запанувала в місті, порослу гнилим очеретом річку та поля, на яких лежала печать смерті.
Після цього Куранесу, як ніколи, захотілося повернутися до Целефеса, усіяного мінаретами, як цвяхами з різнокольоровими головками. А потім одного чудового дня його витурили з його лондонської мансарди, і чоловік без мети почвалав туди, де будинків ставало все менше й менше. А біля мосту через сумну річку він зустрів кавалькаду лицарів, що виблискували обладунками, верхи на чалих конях.
Їх послали на його честь із Целефеса, який він створив у своїх снах і в якому йому тепер призначено було стати довічним правителем. Куранесові допомогли видертися на сідло, і вони помчали схилами Саррея у ті краї, де народився Куранес та його пращури. І, дивна річ, Куранесу здалося, що вони учвал полетіли назад у часі, бо, проїжджаючи селищами, він спостерігав сцени, які могли відбуватися хіба що в епоху Чосера. З настанням темряви вершники погнали іще стрімкіше, і незабаром вони вже мчали з моторошною швидкістю, немов летіли. Коли почало розвиднюватися, на їхньому шляху зустрілося селище, по сусідству з яким Куранес жив колись у дитинстві і яке завжди бачив у снах поснулим або мертвим. Зараз там вирувало життя, і ранні перехожі низько вклонялися й присідали у реверансах, але вершники, не зупиняючись, протупотіли копитами вулицею й звернули на вузьку стежину, яка закінчувалася прірвою. Раніше Куранес потрапляв туди лише вночі, уві сні, і йому було цікаво побачити її при денному світлі.
Кавалькада досягла урвища, і тієї ж миті десь на заході