Візит до Імператора. Марина и Сергей ДяченкоЧитать онлайн книгу.
на молодшу дівчинку, ровесницю брата, а навколо вже зібрався натовп.
Екскурсії на «Метрополію» влаштовувалися за жеребом – зі ста класів їхав один. Можливо, дівчина фантазувала зараз, а може, й ні. Ймовірно, їхньому класу пощастило, їх приведуть зранку на космодром, умитих і підстрижених, посадять у човник, і вони на власні очі побачать імператорський корабель зсередини…
– Твоя правда – все люди однакові, – сказав він, знизивши голос, майже пошепки. – Тому Кирило поїде на екскурсію разом з усіма.
– Подивимося! – дівчисько зіщулилось.
Артем пішов, більше не слухаючи. На серці в нього лежав холодний слизький камінь.
Перестановки і призначення закінчилися. Прокуратура «Метрополії» в цілому схвалила вироки, винесені судами Варти за двадцять років, виявлені були дві чи три судові помилки. Крім того, Імператор помилував спеціальним указом кілька тисяч засуджених.
Устаткування, вироблене на Варті для «Метрополії», було доставлене на орбіту.
І нарешті, указом Імператора були оновлені коди виробничих ліній. Відразу після цього загальне напруження змінилося святом.
– А якби не оновили? – мати нервувала, бо її не слухали. – Чому нам не довіряють? Ми провадимо для них енергоємне і шкідливе виробництво! Ми – колонія, так було і є, але чому не дозволити нам самим управляти своїми виробничими лініями?
– Тому що лінії – власність Імперії, – сказав батько.
– Зрозуміло! Ми працюємо кожен день, отруюємо повітря своєї планети, щоб зробити для «Метрополії» оті божевільні агрегати! Ми ходимо по струнці, звітуємо про кожне сказане слово… Вони доять нас, вигрібають наші надра, п’ють нашу воду, забирають кращих людей… А у цих наших баранів немає ні на гріш гідності! Я вже не кажу про патріотизм! Біжать на «Метрополію», задерши хвости, і щасливі, що їх узяли!
– «Метрополія» доставляє нам технології, – тихо сказав батько. – Утім, ти сама знаєш.
Мати опустила голову.
– Знаю. Нас годують з руки. А якщо ми не будемо слухняні і ласкаві, нам відключать імперські блага, щоб ми переконалися, як нудно жити без їжі…
Артем мовчав. Півгодини тому він додивився кіно – випадковий фільм з нового імперського зібрання. Фільм був, як удар ломакою по маківці, він збивав з ніг давньою, глибинною, майже тваринною силою – при тому, що кіно було «з історії» і дія відбувалася серед молодих учених на Землі.
Імперські фільми, тексти, розважальні та пізнавальні видовища, хлинули з орбіти, на деякий час паралізувавши роботу і навчання. Все, що було створено в «Метрополії» за двадцять років – картини, одяг, музика, о5брази, смаки, танці, запахи, ідеї, анекдоти, – дісталося народові Варти безоплатно, без обмежень.
І тут же все, що було написано, придумано, складено і знято на Варті за останні двадцять років, померкло і загубилося. Двадцять років тут намагалися дотягтися до імперського рівня – копіювали відоме і намагалися знайти свій шлях. І майже скопіювали, і майже знайшли – і все разом знецінилось подарунками «Метрополії», як линялий плюш у порівнянні зі шкурою живого леопарда.
А