Озма з країни Оз. Лаймен Фрэнк БаумЧитать онлайн книгу.
на глибокий круглий отвір з одного боку дверей.
– Звичайно. Якби тільки ми мали ключ, то могли б відімкнути їх і подивитися, що там усередині, – відповіла Руда Курка. – Може, там скарбниця, повна діамантів та рубінів, або купи блискучого золота, або…
– Це мені нагадало про той золотий ключ, що я підняла на березі, – сказала Дороті. – Як ти гадаєш, Біліно, підійде він до цієї дірки?
– Спробуй, то й побачиш, – відказала Курка.
Дороті пошукала в кишені на своєму платтячку й знайшла золотий ключ. А коли вставила його в дірку й повернула, щось різко клацнуло, а потім із суворим рипінням, від якого в дівчинки по спині пробіг мороз, кам’яна плита відхилилась уперед, ніби двері на завісах, і відкрила маленьку темну комірчину в скелі.
– Ненечко! – скрикнула Дороті, сахнувшись назад, скільки давала змогу вузька стежка. Бо в тісній кам’яній комірчині стояла людська постать – чи принаймні щось таке, що в сутіні скидалося на людську постать. Заввишки воно було таке, як сама Дороті, і тулуб у нього був круглий, ніби м’яч, зроблений із начищеної міді. Голова, руки й ноги теж були мідні й причеплені чи підвішені до тіла досить своєрідно: суглоби захищали металеві накривки, ніби в обладунках стародавніх рицарів. Воно стояло нерухомо і тільки блищало, мов щире золото, там, де на нього падало світло.
– Не бійся, – сказала Біліна зі свого сідала, – воно неживе.
– Я бачу, – відказала дівчинка, перевівши дух.
– Воно зроблене з міді, як старий казанок у оборі в нас удома, – провадила Курка, повертаючи голову то в один, то в другий бік, щоб той предмет могли роздивитись обоє її круглих очей.
– Колись, – сказала Дороті, – я знала чоловіка, зробленого з бляхи, дроворуба на ймення Дік Рубач. Але він був живісінький, як і ми, бо народився справжньою людиною й дістав своє бляшане тіло потроху – зразу ногу, тоді палець, потім вухо – бо в нього часто траплялись прикрі випадки з сокирою і він рубав сам себе дуже необережно.
– Гм, – чмихнула Курка, ніби не вірила в те, що почула.
– Але цей мідний чоловік, – провадила Дороті, дивлячись на нього зачудовано, – взагалі неживий, і мені цікаво, нащо його зроблено і чому його замкнули в такому чудному місці.
– Це загадка, – зауважила Курка, повернувши голову, щоб поправити дзьобом пір’я на крилах.
Дороті ввійшла до комірчини, щоб обдивитися мідного чоловіка з усіх боків, і раптом побачила картку, що висіла в нього між лопатками на мідному гачку. Вона зняла ту картку з гачка, вернулася на стежку, де було видніше, й сіла на кам’яну брилу прочитати, що там написано.
– Ну, що там? – зацікавлено спитала Курка.
Дороті прочитала картку вголос, вимовляючи довгі слова не без натуги. І ось що вона вичитала:
Механічна людина патентованої подвійної дії, з надшвидкою реакцією, здатна думати й бездоганно говорити.
Споряджена нашим спеціальним годинниковим механізмом.
Думає, говорить, діє, робить