Переяславська Рада. 1654. С. ШвецьЧитать онлайн книгу.
і про її хід дізнався від інших. Протокольного документального запису про неї не існує. Взагалі щодо статейних списків, що складалися послами, посланниками, агентами московського уряду і які зосереджувалися потім у Посольському приказі в Москві, то їх об'єктивність і правдивість поставили під сумнів уже сучасники.
Саме так, щоправда досить експресивно, щодо московських дипломатичних урядовців та їхніх специфічних документів висловився піддячий Посольського приказу Г. Котошихін, який емігрував до Швеції: «Пишут они в статейних списках не против того, как говорено, а прекрасно виставляючи свой разум на обманство, через чтоб достать у царя себе честь й жалованье большое; и не срамляютея того творити, понеже о том, кто на них может о таком деле объявить. Для чего так творят? Для того: російского государства люди природою своею спесивы, и необычные ко всякому делу, понеже в государстве своем наученія никакого добраго не имеют и не приемлют, кроме спесивства, и безстыдства, и ненависти, и неправды».
Бутурлінський звіт царю, який грішить неповнотою, а в деяких місцях неточністю, був розтиражований у безлічі радянських видань, особливо останніх десятиріч. Він відомий нам також і з підручників історії СРСР (історія України, як ми знаємо, довгий час у навчальних закладах України не викладалася).
На Раді в Переяславі Богдан Хмельницький з'явився під гетьманським бунчуком в оточенні генеральних старшин і полковників. У своїй промові, змалювавши вкрай тяжкий стан України, у якому вона опинилася після шестирічної виснажливої кривавої війни, продовжити яку погрожувала Польща, він сказав, що єдиний порятунок – це піддатися під захист сильної держави з тим, щоб одержати від неї військову допомогу – Туреччини, Кримського ханства чи християнського православного царя. Закінчив свою промову гетьман такими словами:
«А буде хто з нами не згоден тепер, куди хоче вільна дорога». Учасники Переяславської ради – старшина усіх рангів, козаки і міщани висловились: «Волим під царя московського православного».
Гетьман і старшина з'явилися на «съезжему» дворі, де мешкали московські посли. Там і відбулася офіційна аудієнція з посольством. Посли вручили царську грамоту Богдану Хмельницькому, який і передав її генеральному писарю Івану Виговському, а той зачитав «всем людям явно». У грамоті говорилося, що цар «велел принять под свою высокую руку гетмана Богдана Хмельницкого й все Войско Запорожское с городами и землями и будет вспомоществовать им протів недругов ратными людьми». Після того Богдан Хмельницький і Бутурлін обмінялися промовами.
Потім мала відбутися присяга. У зв'язку з церемонією присяги гетьмана і старшини в церкві виникли серйозні ускладнення. Гетьман, який прибув у кареті з послами до Успенської соборної церкви, поставив вимогу, щоб царські посли присягнули від імені царя Олексія Михайловича в тому, що він не видасть їх польському королю, не порушить їх прав і вольностей і надасть на їх маєтності свої