Вбивство Петлюри. 1926. Д. В. ТабачникЧитать онлайн книгу.
організованих спільників у вбивстві. Понад те, абсурдно стверджувати, що Петлюра був більш небезпечним противником більшовиків, ніж, скажімо, білі генерали П. Врангель, О. Кутєпов, П. Шатилов, Ф. Абрамов, А. Драгомиров, А. Туркул, Б. Штейфон та інші, хто обстоював необхідність активної терористичної активності щодо СРСР, але ж вони тоді не стали жертвами замахів. Крім того, сам по собі цей аргумент більш ніж сумнівний хоча б тому, що, якби вбивство Петлюри організували чекісти, вони подбали б про те, щоб убивця не потрапив до рук французької поліції і щоб над ним не відбувся відкритий судовий процес, на якому могло стати відомо про причетність ОДПУ до розправи. Радянський Союз, який надзвичайно ревно дбав про свій міжнародний престиж, ніколи б не наважився у 1920-х pp. піти на такий безглуздий і небезпечний крок.
Так чи так, але ще під час попереднього слідства поліція наполегливо шукала «московський слід». І версію цю всіляко підтримувала та роздмухувала французька антикомуністична преса: їй дуже хотілося отримати сенсаційне викриття радянського посольства в Парижі, яке тоді очолював вищезгаданий Раковський. Останній у 1919–1924 pp., як голова уряду Радянської України, вів запеклу боротьбу з Петлюрою й уважався одним із найвпливовіших і найавторитетніших його супротивників під час громадянської війни в Україні. Особливого розмаху пошуки «московського сліду» досягай, коли під час слідства, а згодом на процесі, обвинувачений зізнався, що він колись був революціонером, співчував марксистам, але не уточнив свого ставлення до більшовиків.
Пізніше ж, коли вбивця зізнався, що замолоду він деякий час був членом австрійської соціал-демократичної групи «Функ» («Іскра»), де він ретельно вивчав Маркса, Енгельса, Лібкнехта та Лассаля, права преса зчинила істерику, волаючи, що Шварцбард – більшовик і більшовицький терорист. У хід пішли навіть неприємні факти з його юнацької біографії, що не мали жодного стосунку до вбивства Петлюри: арешт Шварцбарда за пограбування крамниці в 1908 p. y Відні (яке він здійснив під прізвищем Вальсбергер і за яке відсидів чотири місяці в каторжній в'язниці) та його примусове адміністративне виселення з Будапешта в 1909 р. як «небажаної особи у великому місті» за клопотанням дільничного поліцейського управління.
За даними паризького слідства, особа вбивці колишнього головного отамана виглядає так. У 1886 р. Шолом Шварцбард народився в Росії, у Смоленську. Виріс і прожив багато років в Україні, у південному містечку Балта, куди його батьки переїхали зі Смоленська до родичів у 1888 чи 1889 р. Нібито після жорстокого єврейського погрому 19-літній Шварцбард у 1905 р. нелегально перетнув австро-угорський кордон. За даними французької поліції, у 22 роки він, голодуючи у Відні, обікрав магазин, за що дістав чотири місяці каторжної в'язниці. Сам Шварцбард пізніше перед судом не заперечував факту свого засудження, хоча намагався виправдатися перед присяжними тим, що то був «юнацький анархізм».
Насправді французькі поліцейські зробили багато фактичних помилок.