Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654. Ю. В. СорокаЧитать онлайн книгу.
20) вересня 1620 року. Саме тоді розпочалася трагічна для Речі Посполитої Цецорська битва. Вона відбулася, як можна зрозуміти з назви, поблизу невеличкого селища Цецора, розташованого біля міста Ясси, тодішньої столиці господарів Молдови. Польське військо, в складі якого знаходився і невеликий реґімент козацького реєстрового воїнства, вирушило на допомогу молдавському господарю Гаспару Граціані у війні проти турків. Молдова, котра перебувала під протекцією Високої Порти, боролася зі своїм турецьким сюзереном й покладалася у цій боротьбі на Річ Посполиту. На початку вересня великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський на чолі кварцяного війська і шляхетного посполитого рушення вирушив до Молдови, переправився через Дністер і в районі міста Ясси з'єднався з Граціані, полк якого налічував досить незначну силу – близько 600 гвардійців. У складі ж свого війська Станіслав Жолкевський мав близько 10 тисяч жовнірів, 7 тисяч з яких складали кавалерійські хоругви. Скоро до Цецори прибув і командувач турецького війська – Іскандер-паша, разом з ним йшла татарська орда під орудою мурзи Кантемира.
Від самого початку все складалося не на користь поляків, адже кількість турецько-татарського війська відчутно перевищувала сили Жолкевського. Також відіграла свою роль і поспішність спорядження армії та недалекоглядність польського командування, котре аж ніяк не розраховувало на незрозумілу поведінку Граціані, полк якого скоріше можна було вважати його досить багатолюдним почтом, аніж відчутною допомогою у майбутній битві. Не перестали невдачі переслідувати Жолкевського й після початку битви. Яничари паші Іскандера виявилися досить вправними вояками, а Граціані взагалі зрадив і утік зі своїми гвардійцями з поля бою, залишаючи поляків і реєстрове козацтво наодинці з переважаючим ворогом. Тож не дивно, що перший бій закінчився для Станіслава Жолкевського поразкою і його військо попало в оточення. Це був, так би мовити, початок кінця. Далі поляки і козаки завдяки безмірній мужності й самопожертві зробили спробу вирватися з оточення. Більше тижня продовжувався похід польського війська до Дністра, метою якого для Станіслава Жолкевського було збереження хоча б залишків шляхетного гонору й власного життя, якщо не слави непереможеного воїна й талановитого полководця. Польські хоругви й реєстрові козацькі полки просувалися з боями, втрачаючи у сутичках з ворогом все більше бійців. Але зберегти військо Жолкевському не вдалося. 7 жовтня 1620 року на Поділлі (в районі міста Могильова) польське військо перестало існувати. Об'єднаними ударами турецьких бюлюків і татарських орд периметр табору Станіслава Жолкевського було прорвано, і всередині польського обозу почалася різанина. Самому великому коронному гетьману за наказом паші Іскандера яничари відтяли голову. Загинула майже вся верхівка польсько-козацького війська. Так, наприклад, під час переправи через Прут потонув найвпливовіший землевласник східного Поділля, староста вінницький і брацлавський Валентій-Олександр Калиновський,