Эротические рассказы

Арахнофобія. Ю. В. СорокаЧитать онлайн книгу.

Арахнофобія - Ю. В. Сорока


Скачать книгу
А задля дешевої сенсації мій шеф згодний бути щедрим. У мене лише кілька запитань, – Ярослав видобув портмоне й вихопив з нього десятку. – Тримай для початку.

      Гришко взяв гроші і миттю заховав у лахмітті.

      – Ти бачив когось щойно, перед тим як тут гримнуло?

      – Двоє. Двоє мужиків. Спочатку бахнуло, потім вони вибігли з двору. Вони мене не бачили. Я вмію зробити так, щоб мене не бачили. Коли часто крутишся перед очима, більше проблем.

      – Опиши їх.

      – Молоді хлопи. Одягнуті у джинси й темні футболки, на одному, здається, лайковий піджак. Один коротко стрижений, другий патлатий, волосся чорне. Котрий стрижений, міцний дядько, чорнявий трохи дохліший. За парканом у них була машина. На ній поїхали.

      – Якої марки авто?

      Гришко сплюнув і знизав плечима.

      – «Хонда», здається. Срібляста. Воно тобі потрібне? Ще трохи, й був би Богу душу віддав, покинь!

      – То я вже сам вирішуватиму, – Ярослав видобув з портмоне ще десять гривень. Уважно поглянув на бомжа.

      – Вчора кого тут бачив?

      – Нікого! Казав уже. Підходжу – воно горить. Я зрозумів, що треба кігті рвати. Тут автомобілі самі по собі не загоряються.

      Машина, чув, від'їздила. Не бачив її, темно було. На горищі спав… недалеко тут. Склянку всмоктав і заснув. Усе.

      – Слухай, а ці люди, котрих ти бачив щойно, раніше ти не помічав їх тут?

      – Ні.

      – Ти давно тут?

      – Третій год микаюсь. Як син помер, невістка швидко з хати викинула. Із зони відкинувся, а йти немає куди. От і бомжую.

      – То, кажеш, не бачив тих хлоп'ят тут раніше?

      – Не бачив. Не личаківські то урки.

      Ярослав пожбурив недопалок у куток і звівся на ноги.

      – Що ж, дякую на доброму слові. Йшов би ти звідси, чоловіче. Недобре тут.

      – Поняв я, не вчорашній, – Гришка заховав до кишені другу десятку, швидко підхопив свою чималу клітчасту торбу й зник за купою мотлоху, звідки з'явився всього кілька хвилин тому.

      Ярослав витяг мобільний телефон. Швидко натиснув кілька кнопок.

      – Радіо-таксі, слухаю вас, – почув за мить мелодійний дівочий голос у слухавці.

      – Доброго дня, прошу авто на вулицю Личаківську, – несподівано Ярослав згадав, що не знає своєї адреси. – Перекажіть водієві, щоб їхав до виїзду з міста, я зустріну.

      Кілька секунд операторка про щось спілкувалася по радіостанції, після чого проспівала у слухавку:

      – П'ять хвилин очікуйте, біла «Волга», – і почулися сигнали відбою. Ярослав зашпилив кобуру свого «гумостріла», який так і не знадобився, і почав обережно продиратися до виходу.

      Розділ 6

      Сивовусий водій таксі пильно оглянув дивного пасажира, але нічого йому не сказав. Очевидно, багаторічна праця за кермом таксомотора привчила його не ставити зайвих питань людям, які виглядали так, ніби в них пожбурили гранату.

      – Не дивися так, – мовив до нього Ярослав. – Я заплачу за все.

      – Адреса? – просто запитав водій.

      Ярослав назвав адресу.

      – Якомога


Скачать книгу
Яндекс.Метрика