Рубаї. Омар ХайямЧитать онлайн книгу.

      Коли єство моє ліпив Творець із глини,

      Зарані відав він про всі мої провини.

      Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

      В день суду ввергнути в палаючі глибини?

      Настало свято. Злих думок воно

                                         Немало зборе.

      Підчаший ллє у піалу вино,

                                         Ясне й прозоре.

      Намордник посту, молитов оброть

                                         Це свято зніме

      Із тих ослів, що ждуть його давно…

                                         О горе, горе!

      Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;

      Є й під землею бик, що бачить не дається.

      Хто ж оком розуму погляне, той помітить,

      Що посередині табун ослів пасеться.

      Недоброзичливість ніколи не могла

      Узяти верх: до злих вертались їх діла.

      Я зичу благ тобі – ти зла мені бажаєш:

      Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

      Шукай людину скрізь: на бідному постої,

      У закутку нужди і в пишному покої.

      Одна душа жива за сто Кааб дорожча!

      Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!

      Коли у небуття і ймення наше кане,

      Не згасне сонечко у небі полум’яне.

      Нас не було, та світ не був від того гірший;

      Він не погіршає й тоді, як нас не стане.

      Хіба не дивно, що пани чиновні,

      Самим собі нудні, хоч горді зовні,

      До кожного, хто здирство зневажає,

      Такого пишного презирства повні?

      У кого кожний день в запасі півкоржа,

      У кого свій садок і хата не чужа,

      Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

      У того світлий зір і радісна душа.

      О світе! Знаєш сам, які твої діла!

      Сидиш недвигою у башті гніту й зла!

      Одним добро даєш, а іншим – лихо! Тільки

      Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!

      О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай!

      Звільни ж мене з тенет, за ворога не май!

      Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш, —

      Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай!

        Ті, що поклони б’ють, наслідують ослам,

        Бо служать шахраям, шахрайський возять крам.

        І найдивніше те, що під покровом віри

        Живуть кафірами2 і продають іслам!

      В Каабі, в капищах, – дух рабства і покори.

      Співають рабству гімн церковні дзвони й хори,

      Міхраби3, храми, хрест – та це ж усе ознаки

      Терпіння рабського, його міцні підпори!

      Ви думкою найвищого сягнули,

      Про Всеблагого теревені гнули,

      А в тайне прозирнути не змогли:

      Налепеталися – й навік заснули.

      Ви в себе всесвіту ввібрали силу

      I судите про нього – з небосхилу,

      А суть пізнавши – наче небосхил,

      Сягаєте чолом земного пилу.

      I юних, і старих – всіх поглинає час,

      I невеликий нам дається днів запас.

      Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

      Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.

                Не буде рож – є колючки над яром;

                Погасне світло – вдовольнишся жаром;

                Не буде шейха й ханаки4 – ну що ж:

               Здобріємо дзвіницею й зуннаром5.

      Ти з глини