Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
савояр, і чому саме тут, у цій затхлій кімнаті, сплив він у моїй пам’яті?
…Притулок на ніч десь знайду,
Бабак завжди зі мною…
Колекціонер позадкував від старої, спинився біля картини і прикипів-таки до неї поглядом; нав’язливий шарманщик лукавим прижмуром нагадав мені ще одну небилицю про Колекціонера – як його били гаварецькі гончарі, коли він, ревно молячись у сільській каплиці, крав з аналоя старовинні підсвічники; а що, коли це правда, і я ось зараз стою з ним, мов рівня, у домі, де торгують народними цінностями… Я знову відчув бажання чимшвидше вийти звідси, але він заступив собою картину і, закусивши губу, буквально поїдав її очима.
Тоді я відтіснив його плечем, пильніше приглянувся до картини і тут спіймав себе на думці, що мені звідкись знайомий цей елегійний сюжет. Я перебрав у пам’яті все, що запам’яталося з виставок Ермітажу, Лувру, гаванського Капітолію, та не пов’язав жодної із бачених колись картин з цією, а впертий савояр дивився тепер з тугою, заздрістю і скепсисом на втечу двох закоханих від світу юдолі й печалі в країну мрій і примарного щастя.
Минає ніч в тривожних снах,
Бабак завжди зі мною…
Колекціонер, який у своїй домашній, захованій від людського ока колекції мав, кажуть, цінні картини, ікони, свічники, шати, ґердани, кахлі, хрести, монети, дукачі, непогано знався на мистецтві, він міг допомогти згадати, звідки мені знайома ця пара, зображена на картині; з притаєною надією – ану ж я купив за безцінь вартісну річ! – і з острахом, щоб часом її тут не втратити, напружено чекав, що скаже Колекціонер, а в душі ворушилося гнітюче каяття, що зв’язався з ним.
Я ще нижче нагнувся над картиною, і раптом мене приголомшив вигук Колекціонера:
– Ватто! «Відплиття на острів Цітеру».
Шляхетне старече обличчя жінки стало враз плюсклим, подібним до меблевої політури, поїденої червоточиною, воно покрилося синюватими, аж фіолетовими плямами, очі її зблиснули, вона не зрозуміла значення слів Колекціонера, але надривний його вигук дав їй відчути, що картина коштує набагато більше, ніж вона отримала від мене. Стара потягнулася рукою до ліжка, викрикнувши: «Куплена, куплена!», та спинив її чемний смішок:
– Куплена? Це ви, сценаристе, встигли?.. Боже, яка дешева підробка! – Колекціонер хихикнув. – І скільки ви за неї взяли, добродійко? П’ятдесят?.. Що ж, для відомого сценариста п’ятдесятка – марниця, рамки ж добротні, пригодяться йому… Чи не можете принести мені щось для огляду?
Стара потупцювала на місці, не наважуючись виходити, та вираз обличчя Колекціонера був холодно-байдужим, вона врешті зникла за портьєрою, а тоді мій знайомий припав до картини.
Часто дихаючи від хвилювання, він шнарив пальцями вздовж рамки, його пучки, певне, чутливі, мов у хірурга, обмацували кожен рельєф, горбинку і врешті щось-таки намацали. Колекціонер послинив пальця, та згадавши, що картина намальована олійними фарбами, вийняв з кишені плящину, розкоркував і, намочивши палець у розчиннику, повів ним по горизонтальному