Добрий ангел смерті. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
угору-вниз якоїсь борошноподібної маси – бляшанка була неповною, але в цьому не було нічого особливо дивного.
Із бляшанкою в руках я повернувся до столу і знову ввімкнув у розетку електрочайник. Іще раз пробіг очима наклейку і зрозумів, що у бляшанці – дитяча молочна суміш. Захотілося випити кави з молоком. Розчинна кава у мене була, а тепер з’явилось і сухе молоко, так що бажання моє виявилося цілком здійсненним.
Я розкрив бляшанку, насипав звідти в чашку порошку біло-жовтого кольору, потім додав ложку «Нескафе» і залив усе це окропом.
Зробив кілька ковтків і відразу на душі полегшало – і втома кудись поділась, і настрій поліпшився. Такої кави з молоком я ще жодного разу не куштував, і тут же виникла злегка злочинна думка – прихопити додому кілька бляшаночок цієї дитячої суміші. Може, для дітей вона і прострочена, але для кави виявилась якраз.
Після цієї чашки кави я знову приліг на стільцях, виставлених у рядок, не думаючи більше ні про нічну пригоду, ні про Грищенка, якого досі не було. Мене охопило відчуття польоту, і вже через кілька хвилин я мчав у незнайомому, повному різнобарв’я і химерних форм просторі, відкритому і безмежному. Повз мене проносилися метеорити, то жовті, то червоні, комети круто розверталися, залишаючи затухати позаду себе вигнуті вогняні хвости. Тіло легко підкорялося думкам – варто було тільки подумати, що треба звернути праворуч, аби уникнути зіткнення з якимось летючим предметом, як тіло вже повертало праворуч. Вперше я так чітко відчував єдність душі й тіла, та й саме тіло було невагомим і необтяжувальним, тіло було легке і легко кероване. Воно не вимагало зусиль, не вимагало роботи м’язів. Я летів і навіть не оглядався на землю, що залишилася внизу. Вона, мабуть, уже загубилася серед десятків інших дрібних небесних тіл.
8
Мій політ тривав не менше двох діб. А коли я «приземлився» й опинився в початковому положенні, лежачи на виставлених у рядок стільцях на спині, перше моє бажання було – закричати. Крім відчуття дикого голоду, все моє тіло знемагало від болю, від якоїсь задерев’янілості, що передавалася від кісток і суглобів просто в думки, в емоції. Я насилу підніс до очей руку, подивився на годинник – він показував пів на другу. І перше ж запитання, що виникло в моїй голові, було – які це «пів на другу»? Ночі чи дня? Для цього треба було встати, відчинити двері й визирнути на вулицю: якщо світло – значить, день. Найпростіше рішення, проте, виявилося важко здійсненним. Всістися на одному зі стільців мені вдалось, але це викликало такий приплив болю в попереку, що я зразу ж ліг у початкове положення. Через хвилин п’ять спробу повторив і небувалим для себе зусиллям волі втримався, незважаючи на біль, у сидячому положенні. Почав повільно рухати руками, здійснювати якісь мікровправи, напружуючи м’язи та розминаючи суглоби. На ноги встав години через півтори. Постояв, відчув легке запаморочення. Зробив свої перші кроки – до канцелярського столу. Нарешті вже сів за цей стіл, тупо дивлячись на телефон, трубка якого була знята й лежала поряд із електрочайником. Погляд на