Эротические рассказы

Відрубність Галичини. Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.

Відрубність Галичини - Іван Франко


Скачать книгу
хоків, Кобилице, з жінков ґаздувати,

      Було не йти у Сельитин людий бунтувати.

      До 1843 р. сей куплет не може належати, бо тоді в Селетині не було ніякого бунту. Але з 1848 р. маємо певну звістку, що 29 падолиста до Селетина вислано 13-ту компанію 41 полку для заспокоєння селянських розрухів; у Селетині військо стояло цілий місяць, бо аж 28 грудня вернуло до Чернівець. Під впливом Кобилиці почалися розрухи також по інших селах. Другий селянський посол, Юрій Тиміш із Сторожинця, зачав і у себе організувати селян та – як голосила шляхетська поголоска – відбирати у дідичів ліси й пасовиська. В такім самім напрямі поступали селяни Ілько Щербан, Михайло Тудан, Василь Грінчук і Михайло Гайчук у Костівцях, Юрій Яцко, Григорій Яцко та Іван Рудницький у Станівцях над Черемошем. Щоб надати рухові одноцілість і більшу силу, надумав Кобилиця на 15 грудня скликати ще одну «сесію» до свого дому, на Краснім Ділу коло Плоскої.

VI

      Селянський рух у гуцульськім закутку Буковини застав тамошню власть майже зовсім не приготовану. До самого кінця жовтня власть жила в ненастанній тривозі, ждучи польського повстання в Галичині. Та й у самих Чернівцях не було спокою. «Не минало майже ані тижня, – пише наочний свідок того часу Штавфе-Сімігінович, – щоб у понеділок або в п’ятницю, торгові дні в Чернівцях, не ходили тривожні поголоски серед нашої людності, що селяни з довколишніх сіл мають намір з косами, вилами, ціпами та сокирами напасти вночі на Чернівці й запалити місто». З другого боку, восени вибухло угорське повстання, а в Бессарабії на російській границі почали концентруватися російські війська. Для доповнення безладдя чернівецький староста Ізеческул умер у жовтні 1848 і заряд Буковини обняв тимчасово заліщицький староста барон Генігер, що мав досить клопоту і в власнім окрузі, так що Буковина була полишена майже без адміністративного керманича.

      Почувши про народний рух над Черемошем, власті не знали, що діяти. Зразу вони думали, що коли посли Тиміш і Кобилиця виїдуть на засідання сейму, то й рух сам собою притихне. І справді, десь у половині падолиста Тиміш і Кобилиця одержали завізвання, щоб як стій їхали до Кромерижа. Тиміш поїхав, але Кобилиця відписав дня 28 падолиста до президії парламенту, що хоча від чернівецького староства одержав наказ їхати до Кромерижа, але просить президію прислати йому від себе завізвання на письмі. Очевидно, він боявся їхати і в завізванні староства бачив зраду. В відповіді на се президія відписала дня 12 грудня, що сейм радить уже від 22 падолиста і взиває посла до приїзду. Се завідомлення, одначе, не дійшло до рук Кобилиці, а дня 6 січня Міністерство внутрішніх справ завідомило сеймову президію, що «посол Лукіян Кобилиця вже від довшого часу видалився зі свого помешкання в Путилов і на Буковині невідомо куди і візвання не можна було йому доручити». Ще раз дня 19 січня вислано від сейму візвання до Кобилиці, щоб прибував на сейм, бо інакше по упливі 14 день від доручення йому сього візвання його вибір буде скасований. І се візвання не було


Скачать книгу
Яндекс.Метрика