Я не я!. Аисс ВиалЧитать онлайн книгу.
її срібною фібулою7, що означало тільки одне: родичі молодого раді весіллю і приймають дівчину в свою сім'ю.
Якби в цей момент Джессіка Паркенс бачила обличчя Річарда МакКоула, то відчула б мимовільний страх. Його рука лежала на рукоятці меча, з яким той не розлучався ні на хвилину, губи були викривлені в подобу сумною посмішки, а щілинки-очі іскрилися ненавистю і злістю.
Але молодиця (тепер уже її можна було називати по праву саме так) не могла бачити реакцію свого дівера, так як брала разом з чоловіком низку гучних привітань присутніх.
У графстві Абердин, як символ достатку і щастя майбутніх дітей, над нареченими розкидалися жмені ячменю, і в решеті несли хліб і сир, потім шматки їх розкидали навколо, а молодь і діти старанно ловила ці «крихти благодаті». Мало хто знає, що сир на весіллях , за народними віруваннями, виступав в ролі апотропея8, що може захистити від злої сили. Згодом решето з хлібом і сиром було замінено вівсяним коржом, званим «пирогом нареченої» (bride's cake). Його розламували над головою молодиці, коли та переступала поріг будинку після повернення з церкви, і шматочки розбирали гості. Особливо їм була рада неодружена молодь. Шматочки цього коржа – «благодать нареченої» – гості ретельно зберігали. Вірили, що якщо покласти такий шматочок під подушку, це гарантує приємні сни і щасливу долю.
Що ж відбувалося далі, коли слова клятви у вірності вимовлені, ячменем молодята всмак засипані, радісною і гучної процесією до порога будинку доставлені? А далі – наставав момент, коли молодий переносив суджену через цей самий поріг на руках, щоб захистити від можливих злих духів, що живуть у приступках будинку. Над головою молодиці розламували частину того самого згаданого вівсяного коржа, а іншу частину роздавали. І все це довелося «пережити» і нашим молодятам. А після цього ритуалу починалося найвеселіше і потішне – весільне гуляння. Волинщики йшли в будинок, де намічалося проведення святкового застілля, тим самим вказуючи людям на вулиці, куди збиратися на бенкет. А музиканти закликали молодят на їх перший сімейний танець. Тому Дункану довелося церемонно взяти молоду дружину за руку і повести в центр залу, щоб продемонструвати всім свою готовність до ще однієї згаданої традиції.
Джессіка зазнала збентеження і страх, що не знає потрібних рухів весільного танцю. Вона раптом стала обережно припиняти Дункана і тихо зізналася йому, не приховуючи своєї розгубленості:
– Я не знаю, як танцювати цей танець, змилуйтесь наді мною!
Дункан стиснув її руку міцно і проникливо, додавши у відповідь:
– Довіртеся провидінню. І мені … – його рот прикрасила чарівна посмішка.
Розділ 8. Помилка небес
Мелодія, під яку довелося танцювати новоявленому подружжю, була воістину чудова і чарівна. Уже з перших її акордів хотілося кружляти в такт приємних звуків, забувши про все на світі. Рухи Дункана були розмірними, плавними: Джесс встигала підхопити сенс весільних па. Тіла молодят
ФІ́БУЛА, и, жін. Металева застібка для одягу, що вживалася від бронзового віку до раннього середньовіччя.
Апотропей (грец. відвертати біду) – магічний предмет, якому в давнину приписували властивості оберігати людей, тварин, житла від злих сил. Апотропеї часто представляли собою зображення страхітливих божеств і звірів: Горгони, карлика Біса, лева, грифона та ін.