Я не я!. Аисс ВиалЧитать онлайн книгу.
робити з НИМ, леді? – без емоцій запитав мучитель Норміни, вказуючи на зломленого духом згорбленого дідка, ймовірно, якого очікувала своя черга покарання. Його Паркенс навіть не помітила, поспішаючи на виручку до служниці. Норміна прошепотіла Джессіці, страждаючи від болю:
– Це провідник через печери …
– Залиште його в спокої! Це смертний вирок, а не покарання! Хіба переніс би старець такі ж муки? Варвари! Підіть геть! – лютувала Джессіка Паркенс. Вона сама дивувалася своїй сміливості і злості! Мабуть, приховані емоції від пережитих потрясінь вилилися в нестримний гнів.
– Підійди до мене, добра людина! – звернулася вона до старого. – Допоможіть мені довести її до дверей замку, якщо можете! Вони не посміють вас зачепити! Я не допущу цього! Ні, не ви! – голосно заборонила Джессіка, побачивши, що мучителі самі спробували допомогти їй.
Коли старець підхопив з іншого боку Норміну, і в такому положенні пройшов з дівчатами більшу частину шляху до хазяйської величної будови, то почув тихий голос «своєї» господині:
– Вам слід сховатися на якийсь час, доброчинець! Чи є вам де сховатися? – співчутливо поцікавилася Джессіка.
– Я знав, що не раз у пригоді стану господарям замку! Мені прикро, що глава клану і його син Арчибальд загинули! – голос старця тремтів від хвилювання. – Але я засуджую втечу леді Равенни, хочу, щоб ви це знали! Потрібно було показати цим МакКоулам, хто тут господар! Прийняти виклик, а не ганебно тікати! Тепер вам, великодушне дитя, доведеться відстоювати честь Гордонів! Чи вистачить у вас сил зберегти цю стародавню фортецю, прогодувати працьовитих і вірних клану людей, які так гаряче люблять цю землю?!
Джесіці стало шкода старожила замку. Як повинно бути важко, переживати простим людям такі тяжкі дні їх клану! Скільки мук випадає на їх голову! Війни! Голод! Жорстокість нових господарів! Безправність і вічний страх за свої скромні життя! Як його заспокоїти? Адже дідку на вигляд було близько сотні років, ніяк не менше! Чи багато йому ще відведено?!
– Якби ви знали, хто я! Ви б не поставили мені це питання … – раптом сказала свої думки вголос відсутня Джессіка Паркенс.
– Я знаю, хто ви, хоробра дівиця! Волхви цього краю багато століть тому передбачали вашу появу: «І зійде з глибин невідомих ще століть діва-рятівниця на землі Гордонів і МакКоулів з ім'ям чужинки з чужечасся9! І об'єднає два ворогуючі клани! Подарує нове щасливе життя, силу, надію і віру в ще кращий світ!»
Слова старця шокували Джессіку. Що він говорить?! Чи не галюцинація його слова?!
– Чи не почулося мені, поважний? Ти тільки-но говорив про пророцтва волхвів, про іноземку з чужечасся?! – засумнівалася Паркенс.
Старий гордовито кивнув головою в знак підтвердження істинності своїх слів.
– Не турбуйтеся, леді «Равенна»! Мені є, де сховатися. Я подам вам про себе звістку, тому що, впевнений: ще в пригоді стану, – старий, не дивлячись на свій вік, чемно вклонився мало не до самої землі молодої леді. І не чекаючи відповіді,
Чужечасся – ось такий неологізм у мене народився ))))