Я не я!. Аисс ВиалЧитать онлайн книгу.
культурою. Це гірський ландшафт з безліччю озер, в яких за легендами живуть казкові чудовиська, на зразок Лох-несського! Це море пам'яток, що починають лічбу своєї історії з глибин віків. Це своя столиця – Единбург – велике і красиве місто, розташоване в оточенні лісистих пагорбів і затоки Ферт-оф-Форт…
Шотландія має СВОЮ давню історію, що йде з незапам'ятних часів відважних лицарів, замків і королів, яку Паркенс непогано знала.
Джессіка знала, що на території цієї провінції знаходиться близько трьох тисяч замків зі своїми таємницями і, можливо, привидами.
Здогадувалася, що багата історія і культура, рідкісна природа і м'який клімат, великі свята і неймовірний колорит Шотландії з легкістю перетворять будь-яку подорож в цей куточок Землі в справжню радісну пригоду, здатну залишити лише найяскравіші враження від вояжу.
Незважаючи на те, що Джессіка постійно марила особисто «доторкнутися» до історії століть, хоча б найближчих територій Великобританії, поки їй це мало вдавалося, і поїздка в Шотландію для неї була перша. І все через кар'єру і безперервну роботу з перекладами рідкісних старовинних фондів книг! Тому поїздці вона дуже зраділа. А після неї вона пообіцяла самої собі, що, нарешті, вирішиться надіти обручку Семюела Декера.
Семюел світився від передчуття багатообіцяючих майбутніх подій, був кілька замріяний всю дорогу, що йому було не властиво. На кожній зупинці усамітнювався, тріщав з кимось по телефону, іноді його обурення доходило до краю вуха Джессіки, але розібрати причину його обурення вона так і не змогла.
Дівчина звикла бачити його ділову зайнятість і подумала, що ця запальність стосується лише його молодої власної фірми, якій йому поки вдавалося непогано правити.
Кінцева зупинка в Абердіншир була близько шостої вечора, вона змусила їх покинути свою групу пасажирів. Джессіка здивувалася поведінки Семюела, що не дав їй послухати історичну довідку екскурсовода. Декер наполіг, щоб вони прогулялися пішки до місця, в якому він вирішив зробити зупинку днів так на п'ять. Всі речі він сказав віддати їй водієві авто, що чекав їх вже з півгодини і повинен був доставити цей багаж особисто в потрібне місце.
Декер скористався своїм телефоном як навігатором, щоб відшукати найкоротший шлях до згаданої кінцевої зупинки.
Вечоріло, і холодало. Остання декада другого місяця осені – пора не з теплих в тутешніх місцях. Декер накинув на її плечі свою спортивну куртку.
– Я не замерзла, Сем. Навіщо?
– Чи не замерзла поки. Нам добиратися близько години. Ще відчуєш холод.
– А ти? – потурбувалася Джесс.
– Я маю намір рухатися швидко, щоб встигнути дотягнутися завидна. Це ти схиблена на пейзажах, я не фанат роздивлятися навколо.
– Так ти через мене вибрав піший шлях?! Спасибі, Семюел! Це, дійсно, мило.
Але так, як вони рухалися всю дорогу – помилуватися красотами краю не вдалося і Джессіці. Це було схоже на гонку за сонцем, що ховалося за обрій, але ще виднілося попереду.
Але