Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж. P.W. SingerЧитать онлайн книгу.
Середня тривалість політичних промов у Сполучених Штатах впала з години до лише десяти хвилин.
Найкращим промовцем того часу був Франклін Делано Рузвельт, якого обрали президентом у 1932-му. Він використовував свої щотижневі «посиденьки біля комину», щоб напряму ввійти до осель мільйонів громадян. (Після нападу на Перл-Харбор 7 грудня 1941 року живий виступ президента слухали в чотирьох із п’яти американських домівок.) Завдяки цьому Рузвельт успішно переступав через голови політичних босів та редакторів газет, що прагнули завадити йому піти на третій і четвертий терміни. Його промови були такими впливовими, що напередодні важливого виступу, який мав за мету згуртувати слухачів проти Німеччини, нацисти влаштували масштабне бомбардування Лондона, аби тільки відволікти людей.
Але й радіо також вивільнило нові політичні жахи. «Без радіо ми не змогли б захопити владу чи використати її так, як ми це зробили», – сказав Йозеф Ґеббельс, міністр пропаганди нацистської Німеччини. Ґеббельс узяв на роботу близько тисячі пропагандистів, щоб проштовхувати жорстокі, підбурювальні, фанатичні виступи Адольфа Гітлера. Цьому сприяв «аукціон небаченої щедрості» з підступом: німецьким громадянам безкоштовно роздавали спеціальні радіоприймачі із зображенням свастик. Ці прилади приймали частоти лише нацистських передач.
Так само як телеграф, радіо використовуватимуть для розпалювання війни і перетворять на новий інструмент її ведення. Напередодні німецького вторгнення до Польщі 1939 року Гітлер сказав своїм генералам: «Я вам даю пропагандистський casus belli[2]. Його правдивість не має значення. Переможця не питатимуть, чи казав він правду». Протягом наступних шести років Другої світової війни людство побачило не лише танки, літаки та військові кораблі, з’єднані через радіо. Між сторонами конфлікту розгорталася боротьба за ефір, щоб впливати на населення країни-супротивника. У 1944 році директор Служби розвідки й контролю іноземного мовлення Роберт Д. Лі засвідчив перед Конгресом:
По всьому світу цієї години та протягом доби на хвилях ефіру триває постійна битва за думки, емоції й ставлення людини. Вона впливає на волю до боротьби, щоб припинити працювати, чинити опір та саботаж, сумніватися, бурчати, не втрачати віри й лояльності… За нашими оцінками, самі лише короткі хвилі атакують вас як громадян цього радіосвіту двома тисячами слів на хвилину 40–45 різними мовами та діалектами.
Проте досяжність та вплив радіо невдовзі перевершила технологія, що принесла до мовлення непереборну образність. Перший робочий телевізор показав у 1925 році обличчя ляльки черевомовця на ім’я Стукі Білл. Після такого скромного початку телебачення невдовзі переналаштувало те, що люди знали, думали і навіть як голосували. До 1960 року телевізори були вже в дев’яти з десяти американських осель, показуючи все: від лялькових вистав до сумнозвісних президентських дебатів між Річардом M. Ніксоном та Джоном Ф. Кеннеді, які виграв
Привід для війни.