Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж. P.W. SingerЧитать онлайн книгу.
Невдовзі почались атаки: серія вбивств на залізничному вокзалі, в туристичній кав’ярні, розкішному готелі та синагозі. Протягом наступних трьох днів було вбито 164 цивільних та поліцейських. Ще 300 поранено. Ця трагедія стала найсмертоноснішою в Індії терористичною атакою протягом цілого покоління. Вона також стала сигналом радикальних змін у тому, як люди аналізують та поширюють новини.
Хоча користувачів Twitter на той час по всьому світу було лише 6 млн, швидкий розвиток IT-сектора Мумбаї допоміг створити невеличку активну мережу новаторів. Твіти в ній почали робити вже через лічені хвилини після першої атаки: повідомлення по 140 символів, спостереження, крики про допомогу та слова попередження, що супроводжували кожен вибух і постріл. «Я щойно почув ще два гучні вибухи поблизу свого будинку в районі Колаба», – писав @kapilb за квартал від атаки. «У районі Колаба кидають гранати», – додав @romik кілька хвилин по тому.
Користувачі, що жили за тисячі кілометрів від атак, відігравали роль неочікуваних інформаційних рупорів для тих людей, що опинилися в епіцентрі подій. Коли терористи захопили заручників у двох готелях Мумбаї, цю новину допоміг поширити венчурний капіталіст із Кремнієвої долини. «Я щойно розмовляв зі своїми друзями в “Таджі” та “Оберої”, – твітнув @skverma. – Люди евакуюються або барикадуються у своїх номерах».
За умов нерішучості індійської влади та обмеження доступу журналістів, коли Мумбаї раптом стало небезпечною зоною, більшість важливих повідомлень спонтанно походила з мережі. У ситуацію втрутилась онлайн-спільнота Мумбаї й поширювала захопливі історії, що швидко розійшлися всією цифровою екосистемою. Один сміливець навіть вийшов на вулиці, зробивши десятки фото. Він запостив їх у фотообмінному сервісі Flickr, створеному для любителів відеоігор. Усупереч журналістській практиці, саме ці аматорські фото заповнили перші шпальти газет наступного дня.
Звісно, коли ця мережа репортерів-аматорів розповідала про атаки в Мумбаї, вона також поширювала всі хибні чутки, що, як ми тепер знаємо, супроводжують такі події. Траплялися й фейкові повідомлення про неіснуючі атаки, що призводило до нової хвилі вигадок. На противагу виникли інші спільноти, що просіювали дані; мережі онлайн-аналітиків, які відділяли факти від фантазій.
Невдовзі (з часом це перетвориться на норму) мумбайські атаки отримали власну сторінку у «Вікіпедії» – приблизно через чотири години після перших пострілів. Десятки добровільних редакторів додавали щось своє, обговорюючи все: від серйозних тверджень про підтримку ззовні (ходили чутки про причетність пакистанського уряду) до заплутаних питань, що стосувалися формулювання («мусульманські ополченці» чи «мусульманські терористи»?). Загалом, перш ніж останнього терориста загнали в кут та застрелили, статтю у «Вікіпедії» відредагували понад 1800 разів.
У гру вступив іще один важливий новий інструмент. У 2005 році запустили Google Maps. Нова технологія давала можливість людям, розкиданим