Володимир Вернадський. Леонід ТомаЧитать онлайн книгу.
усі стадії суду і слідства над терористами. Володимиру Івановичу він пошепки розповідав:
– Уявляєте, три дні цар не показувався, а на четвертий усі були арештовані на місці з бомбами в руках, а інші – вдома. Царю повідомили негайно про все, а він тільки й сказав: «Цього разу Бог нас спас, та чи надовго?»
Настали важкі дні. Вернадського викликає Делянов, тодішній міністр народної освіти, і пропонує негайно подати заяву про відставку. Але тут збунтувалася козацька кров у Єгора Павловича Старицького, який на той час був головою департаменту законів Державної думи. Він зробив Делянову блискавичний візит і з розпашілим лицем почав вимагати пояснень: як могло статись, що Вернадському пропонують відставку без оголошення причин? Позирнувши на портрет імператора, Делянов зробив багатозначний жест. Справу було полагоджено і вирішено надати Вернадському закордонне відрядження. Та вже 1 вересня 1887 року в молодого подружжя Вернадських народжується син Георгій.
Та настав час, і на Варшавський вокзал із валізами і сумками прибули Вернадські, щоб їхати за кордон. Проводжав їх «петербурзький козак» Єгор Павлович Старицький. Після справдешної туристичної поїздки до Італії Вернадські прибули до Мюнхена. Тут молодого вченого зустрів «король кристалографії» Пауль Грот: він відвідував блискучі лекції курсу мікрохімічного аналізу професора Гаусгофера, до його послуг був фізичний кабінет професора Зонке. Саме він розвивав теорію кристалізації, чим особливо цікавився Вернадський. Переповнений враженнями, він пише Наталії Єгорівні: «Я відчуваю, що все більше і більше навчаюсь методики, тобто у мене з’являються руки, потужніше працює думка. Взагалі з головою моєю діється щось дивне, вона легко фантазує, переповнена роботою, як давно не було. Хвилини, коли обдумуєш ті чи інші питання, коли сполуки, відомі уже, нині прагнеш пов’язати з цими даними, знайти спосіб пройнятися будовою речовини, в такі хвилини переживаєш якийсь особливий стан – це справжній екстаз».
У час, коли траплялися хвилини відпочинку, Володимир Вернадський вчитувався у рядки шевченкового «Кобзаря»: «І голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки…» Він відчував неймовірну суголосність із мисленням українського генія поезії, всеохопність його сприйняття світу. Вернадському дуже хотілось поділитися думками з другом. І ось у Мюнхен приїздить його найкращий друг і однодумець Краснов. Вони розпочинають геологічну екскурсію в Баварські Альпи, відвідують чарівний Тіроль із його білосніжними верховинами, зеленими альпійськими луками, стрімкими водоспадами.
Стоячи на вершині Шміттенгаген, Вернадський розвивав думки про загальні космічні закони, які ще тільки належить пізнати людству. Велетенське «колесо» всесвітнього розвитку вражало довершеністю і злагодженістю руху всіх процесів, Вернадський прямо висловлює думки про взаємозв’язок мінералогії з зоряною механікою та хімією.
– Ти,