Іван Скоропадський. І. А. КолядаЧитать онлайн книгу.
Церкві, куда также в кайданах и з великою нуждою припроважений билем».
Семен Чуйкевич управляв з 1728 р. разом із Степаном Тарновським генеральною канцелярією, був призначений у числі «искусных и знатных персон» для перекладу «правных книг». Отже, це була людина високоосвічена, авторитетна. У 1730 p., згідно з вибором старшин Ніжинського полку, він стає полковим суддею.
Згодом один із нащадків Кочубеїв у виданих наприкінці XIX ст. записках зазначав, що Мотря «зовсім не збожеволіла від кохання до старого Мазепи, а навпаки – вийшла заміж за полковника Чуйкевича». Хоча тут і сплутано посади полковника й полкового судді, все ж вірно передано її подальший вибір. Чи щасливим було сімейне життя Чуйкевичів, не знаємо. Очевидно, ні. З 1733-го по 1736 рік ігуменею Ніжинського жіночого монастиря була Меланія (на думку С. Павленка, це змінене чернече ім'я Мотрі) Чуйкевичівна, яка після тяжкої хвороби померла 20 січня 1736 р. Дуже вірогідно, що це була Мотря.
Любовний роман гетьмана і похресниці вплинув і на долю стародубського полковника. Його прізвище неодноразово фігурувало в перебігу слідства спочатку в Смоленську, куди «вори» «пріехали с тем своим ложным доношеніем добровольно», а потім і в Москві. З «Доношенія Кочубея государю по статьям» довідуємося, що якось 11 травня 1707 р., у неділю, до двору Мазепи «рано зъехалисмося люде, звикле в пана гетмана бываліи». Туди ж, нібито несподівано, без запрошення, заїхав у справах і боярин І. Мусін-Пушкін. Після «службы божественной пенія… и по скончени обеда» Мазепа майже всіх гостей відпустив, а залишив В. Кочубея й І. Скоропадського. Далі, зі слів Генерального судді, було таке: гетьман радів, сміявся, пив спиртне з приводу того, що поляки «ратных великого государя людей в городах рубежа Литовского вистинали», бо сподівався, що вся Литва виступить проти Московії, а це буде на користь Україні. Тільки «на завтрее, в понеделок, господин Шкорупадскій отпущен зостал до дому своего, в Чернегов».
10 жовтня 1707 р., в п'ятницю ввечері, всі двері гетьманського будинку в Києві було замкнено, й ніхто із сторонніх не міг туди підступитися. Всередині ж оселі нібито сиділи «панове полковники, а дело у их такое, же читают Пакта Комиссіи Гадяцкое, а тая Комиссія чинилася войску Запорожскому з ляхами за гетмана Виговскаго, в измену его» (1658). В. Кочубей доводив на слідстві: «И естъ ли ж бы теперь не было о измене намеренія, то для чего б тую Комиссію, за Виговскаго учиненную, зисковати и читати в блазнство слушающим?»
Ще виразніше перед полковниками щодо своїх політичних намірів І. Мазепа висловився 31 червня 1706 p., під час застольної розмови у помешканні В. Кочубея. Генеральний суддя запевняв: тоді гетьман був «зо всеми особами». Це – рік призначення І. Скоропадського полковником.
А Мазепа нібито говорив таке: «…Я живу, никогда не маючи совершенной надеи своей целости, всегда небезпечен, жду як вол обуха». Він позитивно оцінював діяльність попередників – І. Виговського й І. Брюховецького, які «хотели, и зачали были з тое неволе вибиватися, але злые люде им в том перешкодили»