Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав ГашекЧитать онлайн книгу.
смолоскипом боки, як це робили зі Святим Яном Непомуцьким[34]. Той, кажуть, верещав при цьому так, ніби з нього шкуру живцем дерли, й не переставав ревти, аж поки його в шкіряному мішку не скинули з Елішчиного мосту[35]. Таких випадків було безліч. А потім ще людину четвертували або садовили на палю десь там біля музею. А якщо злочинця кидали лише до підземелля, на голодну смерть, то він почувався так, немовби знову на світ народився.
– Тепер сидіти в тюрмі – просто забавка, – смакував далі Швейк. – Ніяких тобі четвертувань, жодних іспанських чобіт. Матраци маємо, стіл маємо, лавку маємо, не тиснемося, мов оселедці в бочці, юшку одержуємо, хліб дають, дзбанок води приносять, убиральня просто-таки під самісіньким носом. У всьому видно прогрес. Правда, трохи далеко на допит ходити, аж через три коридори й на поверх вище, зате в коридорах чисто й людей повнісінько: одного ведуть сюди, другого туди, молодого, старого, чоловіків, жінок. Принаймні радієш, що ти тут не сам. Кожен упевнено йде своєю дорогою й не боїться, що йому в канцелярії скажуть: «Ми тут порадились, і взавтра вас або четвертують, або спалять, як ви самі виберете». Напевно, тоді було важко вирішувати, що саме вибрати, і я, панове, думаю, не один би з нас у таку хвилину розгубився. Та що тут багато говорити, світ не той став, пішло з іншої бочки й, що не кажіть, на нашу користь.
Тільки-но він закінчив промовляти на захист сучасного ув’язнення громадян, як наглядач відчинив двері й гукнув:
– Швейк! Одягтись і на допит!
– Я одягнуся, – відповів Швейк. – Я проти цього нічого не маю, але боюся, що тут якась плутанина. Адже мене раз уже з допиту поперли, то я боюсь, аби пани, які тут сидять зі мною, не гнівалися, бо я йду вже вдруге на допит, а вони ще й разу там не були. Ще, чого доброго, почнуть мені заздрити.
– Вилізти й не патякати! – була відповідь на джентльменську заяву Швейка.
Швейк знову опинився перед добродієм з обличчям злочинця, той без будь-якої передмови запитав твердо й рішуче:
– У всьому признаєтесь?
Швейк втупив свої лагідні сині очі в невблаганного пана й лагідно мовив:
– Якщо шановний пан бажають, аби я зізнався, то я зізнаюся, мені це не зашкодить. Але якщо скажете: «Швейку, ні в чому не зізнавайтесь», – я викручуватимуся, хоч би з мене і паси дерли.
Суворий пан написав щось у протоколі й, подаючи Швейкові перо, наказав підписатись.
І Швейк підписав донос Бретшнейдера з таким додатком:
«Усі вищезазначені обвинувачення проти мене справедливі.
Йозеф Швейк»
Підписавшись, Швейк звернувся до суворого пана:
– Може, треба ще щось підписати? Чи, може, прийти мені вже вранці?
– Вранці вас відвезуть до кримінального суду, – почув він у відповідь.
– О котрій годині, шановний пане? Щоб, боронь Боже, не проспати.
– Геть! – ревнуло вже вдруге з того боку стола.
Повертаючись до своєї нової домівки з залізними ґратами, Швейк промовив до поліцая, який його супроводив:
– Тут усе йде як по маслу.
Щойно
…як це робили із Святим Яном Непомуцьким – Ян (Йоганек) із Помуку (1340—1393) – чеський католицький святий, покровитель Чехії. Доктор теології, яку вивчав у Падуї (Італія). Був генеральним вікарієм (заст. архієпископа) празького єпископства. За наказом короля Вацлава IV його піддали тортурам і втопили у Влтаві через глибокий конфлікт між королем і празьким архієпископом Яном з Йенштейну, який займав занадто самостійну позицію у важливих церковних справах. Я. Непомуцький став жертвою репресій проти людей архієпископа і не підкорився королю навіть під тортурами (див. прим. до розд. «Швейк денщиком у фельдкурата»).
Пізніше католики склали легенду, за якою Я. Непомуцький загинув нібито за те, що відмовився виказати таємницю королеви, довірену йому на сповіді. Вперше її в 1433 р. відтворив Томас Ебендорфер з Хасельбаху – проф. Віденського університету. Вона стала посилено культивуватись після битви на Білій Горі (1620) як протиставлення пам’яті про Яна Гуса. В 1729 р. папа Бенедикт ХІІІ проголосив Я. Непомуцького святим.
…скинули з Елішчиного мосту – міст через Влтаву. Швейк помиляється. Елішчин міст було побудовано в 1865—1867 рр., а Ян Непомуцький жив у ХIV сторіччі.