Михайло Грушевський. Юлія ТаглінаЧитать онлайн книгу.
тому, щоб послужити національному українському відродженню.
Шістнадцятирічним хлопчиком Михайло писав у своєму щоденнику: «Ось ці дні задумав я, що гарно було би зробитись ватажком гурту українського, зробитись, як то кажуть, передовим бійцем усіх хлопців, що люблять свою Вкраїну. Що ж, може, Бог і поможе мені зробитись ватажком, працюватиму вже для цього, скільки зможу».
У 1878 році на Наддніпрянщині було видано царський (Валуєвський) указ, за яким українську мову заборонили використовувати в церкві, школі та громадських установах. Жодна книжка, написана українською, не мала права на існування. Вражений цим, Грушевський питав себе, у чому причина такого переслідування і як український народ може цьому протистояти. Як саме він, Михайло Грушевський, може цьому протистояти?
В автобіографії, згадуючи про своє дитинство на Кавказі, Грушевський писав, що з малих літ саме українознавство обрав своєю спеціальністю. Питання на той час для нього було лише у тому, яких граней торкнутися – славістики чи історії. Нагадаємо, що на книжкових полках хлопчика стояли і «Записки о Южной Руси» Куліша, і монографії Костомарова, і збірники Максимовича, і «Істория Новой Сечи» Скальковського, і «Історія слов’янських літератур» Пипіна.
Скоро Михайло визначився – він обрав історію. Особливе зацікавлення в нього викликала полеміка про «початок» Русі, теорії появи княжої Русі, теорії початку козацтва.
Грушевський накопичував необхідні знання для продовження свого навчання в університеті. Турбувало його лише те, що у Тифлісі йому ні з ким було поділитися думками про українське минуле, сучасність та майбутнє. Тому Михайло хотів якнайшвидше потрапити до Києва, щоб жити й працювати там, робити все, що він зможе для національного відродження. Але батько, який сам і виховав у хлопця національне почуття, довго не давав на те згоди.
Навесні 1882 року родина Грушевських зазнала великого горя: протягом одного місяця померли два брати Михайла і його сестра. Сам Михайло Грушевський згадує про ту жахливу весну так: «Тепер смерть пройшла посеред нас, як біблійний ангел з мечем, і витяла всіх, кого стріла на своїй дорозі. Ми не могли стямитися з жалю і гніву на таку страшну немилосердність долі».
У 1884 році з’явилися перші твори Михайла Грушевського: оповідання «Страшний свідок» та «Остання кутя». Потім, у пошуках власного стилю, Грушевський написав декілька сатиричних оповідань, які вдалися йому краще, ніж перші літературні спроби.
Грушевський писав, спираючись на власні переживання. Наприклад, на оповідання «Унтер-офіцер Трохим Скавучав» його надихнув слуга із гімназії, що був дуже гордий за своє «унтер-офіцерство», не помічаючи своєї жалюгідності. У іншому оповіданні – «Бех-аль-Джугур» – Грушевський змальовує часи боротьби англійців із мусульманськими повстанцями в Африці, а саме в Судані. Михайло, живучи на Кавказі, знав мусульман, тому із розумінням проблеми висвітлив поневолення малокультурного народу європейцями. Це оповідання