Роксолана. Наталия РощинаЧитать онлайн книгу.
від утрати матері минав, світ довкола – великий, зелений, прекрасний. Зло відступало до найдальших обріїв уяви, треба було жити й кохати, щоб не загинути» (2).
Та кому тепер цікава ця історія, якщо потрапила в полон, як і її рідна ненька, якщо безслідно зник для неї бідолашний батько в палаючому Рогатині та її наречений Стефан. Мала б померти й на цьому покінчити з невдалим життям. А потім трапилось те, що можна назвати смертю. Саме так. Вона пережила смерть першої любові, свою власну смерть, щоб тепер ніби воскреснути, знайти в собі снагу дивитися жорстокій долі в очі, знати, що попереду – існування понуре, сіре, майже тваринне.
Єдине, що залишалося, чого ніхто не міг заборонити, – повертатися в думках до своєї домівки з соснових колод, просторої та з великими вікнами; до рідного краю, де влітку панує свіжа зелень високих трав та кремезних дерев, взимку все вкривається білим шаром снігу, восени – золотим, як її коси, килимом, а навесні все починається спочатку. Чарівна казка, у яку Анастасія більше ніколи не потрапить навіть на мить. Здавалося, весь світ покинув її, ніби на кару за якісь великі злочини. Та які ж злочини? Знала, що невинна й праведна. Кому про це розкажеш? Хоч куди поглянеш – усе чуже, ненависне, смердюче. «Усе живе здавалося для бранок недосяжним на цих вулицях, і вони ніби забули про його існування так само, як поволі забували свого Бога, що покинув їх на самоті, відцурався, лишився за морем, пославши їх на чужину, безпомічних і слабих» (2).
Попереду нікчемна доля однієї з іграшок чоловіка, який дасть за неї найвищу ціну, життя в суцільному приниженні, в напівмаренні, але все ж життя! Дівчина посміхалася гіркій долі, не хотіла підкорятися, чекала на диво. Мріяла, щоб залишився на волі її Стефан і шукав її доти, поки не знайшов би і викупив. Яке б це було щастя! Відволікалася, вигадуючи казки, бо такого не буває в реальному житті. І дива не буде. Але все ж доля усміхнулася золотоволосій дівчині. Диво прийшло в особі візира Ібрагіма – вірного друга султана Сулеймана, володаря Османської імперії. Саме для нього захотів придбати дівчину уважний і мудрий візир. То була перша сходинка Настасі до великої влади, влади жіночої, влади державної.
Але Анастасія нічого не знала про майбутнє життя й лише уважно розглядала мовчазного суворого чоловіка. Не знала вона й того, що він був ладен викласти за неї вдвічі більшу суму грошей, ніж визначив купець. За ці гроші можна було б купити трьох черкешенок, але візир не вагався. Він був певен, що купує для свого володаря рідкісний товар, майже безцінний, якщо взагалі можна так говорити про жінку. Тим паче, знав мудрість торгову: товар набуває вартості від тієї ціни, яку за нього заплачено. Але продавець, довідавшись, що дівчина має опинитися в гаремі відомого володаря Османської імперії султана Сулеймана, зробив нечуваний крок – подарував незвичайну дівчину на знак особливої поваги до падишаха. Ібрагім без зайвих думок прийняв подарунок.
Чарівне молоде тіло, розкішне волосся, допитливі очі й загадкова усмішка. Незвичайний