Ляльковий дім (збірник). Генрик ИбсенЧитать онлайн книгу.
Велика щілина у днищі… зовсім прогниле місце, знаєте?…
Бернік. Ну, і що?
Крап. Зовсім залатана, тобто… виглядає, як нова обшивка. Кажуть, Еуне сам цілу ніч працював з ліхтарем.
Бернік. Ну, ну, далі.
Крап. Було над чим замислитись. Робітники на той час саме відпочивали, снідали, і я непомітно пробрався на судно, щоб усе докладно оглянути і зовні і зсередини. Нелегко було пробратися в самий трюм, адже судно завантажене; зате я мав змогу переконатись. Справа не чиста, пане консул.
Бернік. Не можу повірити, пане Крап. Допустити не можу, щоб Еуне…
Крап. На жаль, свята правда. Кажу вам, справа не чиста. Наскільки я міг роздивитись, жодного нового бруса не вставлено. Щілина лише законопачена, забита, обшита дошками і брезентом і обсмолена… тільки про людське око. Не допливти «Індіанці» до Нью-Йорка. Вона піде на дно, як тріснутий горщик.
Бернік. Але ж це жахливо! Яка ж у нього може бути мета?
Крап. Мабуть, хоче довести непридатність машин, хоче помститися, примусити прийняти назад звільнених старих робітників.
Бернік. І ладен заради цього пожертвувати життям стількох людей!
Крап. Він недавно так висловився: на «Індіанці», мовляв, немає людей – самі тварюки.
Бернік. Хай так, але як же він не бере до уваги, що тут гине великий капітал?
Крап. Еуне не дуже прихильно ставиться до великого капіталу, пане консул.
Бернік. Це правда; він агітатор, баламут. Але який безсовісний вчинок!.. Послухайте, пане Крап, це ще треба розслідувати. Нікому ні слова. Наша верф втратить свою репутацію, якщо підуть чутки.
Крап. Звичайно, але…
Бернік. Постарайтеся під час обідньої перерви робітників ще раз побувати в трюмі. Я мушу бути цілком певен.
Крап. Будьте спокійні, пане консул. Але дозвольте спитати, що ж ви потім збираєтесь робити?
Бернік. Звісно, заявити в поліцію. Не можна ж нам стати співучасниками прямого злочину. На моєму сумлінні не повинно бути жодної плями. Крім того, така заява може справити хороше враження на пресу, на суспільство. Люди побачать, що я відкидаю всілякі особисті інтереси, щоб дати місце правосуддю…
Крап. Цілком справедливо, пане консул.
Бернік. Але спершу цілковита упевненість. А поки що ні слова.
Крап. Ні словом не прохоплюся, пане консул, а докази ви матимете. (Виходить через сад.)
Бернік (напівголосно). Обурливо. Але ні, це неможливо, неймовірно. (Прямує до дверей кабінету.)
Гільмар (входить з правого боку). Здрастуй, Берніку! Вітаю з учорашньою перемогою в комерційних зборах.
Бернік. Дякую.
Гільмар. Кажуть, перемога була блискуча, перемога інтелігентного громадського діяча над представниками своєкорисливих і відсталих поглядів… майже як французька експедиція проти кабілів… Дивно, як ти після вчорашніх неприємностей міг…
Бернік. Облишмо це.
Гільмар. Але генеральний бій ще попереду.
Бернік. Це ти про залізницю?
Гільмар. Авжеж. Тобі, звичайно, відомо, що затіває редактор Гаммер?
Бернік (напружено). Ні. А що?
Гільмар. Він ухопився за чутку,