Кандід: Філософські повісті (збірник). ВольтерЧитать онлайн книгу.
до Вавилона, а він сподівається на це, він віддасть вам більше, ніж винен вам. Але щодо вашої не такої чесної дружини, я раджу вам не намагатися забрати її назад. Повірте мені, ідіть до Вавилона; я буду там раніш за вас, бо я на коні, а ви пішки. Зверніться до славетного Кадора, скажіть йому, що зустріли його друга, чекайте в нього на мене. Ідіть! Може, не завжди будете ви нещасним. О, могутній Оромазде, – продовжував він, – я прислужився вам, щоб потішити цього чоловіка, але хто прислужиться вам на те, щоб заспокоїти мене?
Так говорячи, він дав рибалці половину тих грошей, які вивіз із Аравії, і рибалка, вражений, захоплений, цілував ноги Кадоровому другові й говорив:
– Ви мій ангел-охоронитель!
Тим часом Задіґ усе розпитував про новини й лив сльози.
– Як, пане, – вигукнув рибалка, – то ви теж нещасливі, ви, який робить добро?
– Нещасливіший за тебе в сто разів, – відповів Задіґ.
– Але як це може бути, – сказав чолов'яга, – що той, хто дає, може дужче плакати, ніж той, хто одержує?
– Це тому, що найбільшим твоїм лихом, – обізвався Задіґ, – є злидні, тим часом як я нещасливий через серце.
– То чи Оркан забрав і вашу дружину? – поспитав рибалка.
Ці слова нагадали Задіґові всі його пригоди; він повторив список своїх нещасть, починаючи від собаки цариці й до свого приїзду до розбійника Арбогада.
– Так, – сказав він рибалці, – Оркан вартий кари, але зазвичай саме такі люди і бувають улюбленцями долі. Та як там не є, іди до пана Кадора й чекай на мене.
Вони розлучилися: рибалка йшов і дякував своїй долі, Задіґ їхав, нарікаючи на свою.
Розділ вісімнадцятий
Василіск[114]
Приїхавши на якусь гарну рівнину, він побачив багато жінок, що дуже пильно щось шукали. Він наважився наблизитися до однієї з них і поспитати, чи не може він мати честі допомогти їм у їхніх пошуках.
– Стережіться, – відповіла сирійка, – до того, що ми шукаємо, можуть доторкатися тільки жінки!
– От дивна річ, – сказав Задіґ. – Насмілюся просити вас розказати мені, що це таке, до чого тільки жінкам можна доторкатися?
– Це василіск, – сказала вона.
– Василіск, пані! А з якої рації, коли дозволите, шукаєте ви василіска?
– Це для нашого пана й господаря Огуля, замок якого ви бачите он на березі річки край рівнини. Ми його слухняні рабині. Пан Огуль хворий; його лікар звелів йому з'їсти василіска, звареного в трояндовій воді, а що ця тварина дуже незвичайна й ніколи не дозволить доторкнутися до себе комусь, окрім жінок, пан Огуль пообіцяв вибрати за найулюбленішу дружину ту з-поміж нас, яка принесе йому василіска. Пустіть мене шукати, будь ласка, бо ви бачите, чого коштуватиме мені, коли мене випередять товаришки.
Задіґ покинув цю сиріянку й інших шукати василіска й поїхав далі рівниною. На березі невеличкого струмка він побачив іншу жінку, що лежала на траві й нічого не шукала. Стан її видавався величним, але обличчя