Тік-Ток з Країни Оз. Лаймен Фрэнк БаумЧитать онлайн книгу.
Озма й не підозрювала, що армія Ух-Ти-Фу на чолі з честолюбною Королевою Анною вирушила завойовувати її державу. Прекрасна юна правителька Країни Оз, що повсякдень переймалася турботами про своїх підданих, й гадки не мала, що Анна здатна на таку підступність. Надто довго чарівниця Глінда охороняла щасливий спокій жителів чарівної країни.
Трон Озми містився у Смарагдовому місті, а вишуканий палац Глінди – на південь від нього. Саме в ньому зберігалася чарівна Книга Подій, в якій негайно з’являлося повідомлення про ту чи ту подію. Причому такого розділу, як «дрібниці» в ній не було.
Глінда вважала важливим все: навіть те, що якийсь малюк тупнув ніжкою Книга повідомляла. Що вже казати про таку подію, як, скажімо, пожежа – звістка про це відразу потрапляла у Книгу.
Чарівниця заглядала у Книгу Подій щодня, тому одразу дізналася, що Анна, Королева Ух-Ти-Фу, підло сколотила армію з шістнадцяти офіцерів та одного солдата і вирушила завойовувати Країну Оз.
Нічого особливо загрозливого в цьому не було: Озма без зусиль перемогла б і потужнішу армію. Крім того, Глінда і Чарівник Смарагдового міста завжди прийшли б їй на допомогу зі своїми чарами. Однак Глінда не могла допустити, щоб мирний перебіг життя у Країні Оз порушився через розбрат та війну – це було б суцільним неподобством!
Не гаючи часу і не сказавши жодного слова ні Озмі, ні будь-кому ще, Глінда попрямувала до Кабінету Магії. Там вона вчинила магічний обряд – і гірська стежка, по якій рухалася з Ух-Ти-Фу армія Анни, почала петлювати, а рослини навколо неї галузитися, затримуючи враз відрослим гіллям військових.
Тож коли військо під проводом Анни перетнуло гори, то опинилося зовсім не в Країні Оз, а в невідомому краї, відділеному від держави Озми невидимою перепоною. Тільки-но люди з Ух-Ти-Фу увійшли в цю країну, стежка в них за спиною зникла, і вони зрозуміли, що знайти дорогу назад, у долину Ух-Ти-Фу, їм навряд чи вдасться.
Навколо все виглядало незвично, і воїни й гадки не мали, яким шляхом їм рухатися далі. Ніхто з них ніколи не бував у Країні Оз, тож вони не відразу здогадалися, що потрапили не туди, а в якусь іншу, невідому країну.
– Хіба не все одно, де ми? – заговорила Анна, намагаючись приховати розгубленість. – Ми зібралися завоювати весь світ, а це теж частина світу. Якщо підкорюватимемо щораз нову країну, то рано чи пізно доберемося й до Оз. А до того можемо завоювати ті землі, через які йдемо.
– Ваша Величносте, а це місце ми вже завоювали? – стурбовано запитав майор Пиріг.
– Судячи з усього, так, – відповідала Анна. – Ми, щоправда, поки нікого не зустріли, але щойно зустрінемо, негайно оголосимо їм, що вони наші раби.
– А потім заберемо собі їхнє майно, – додав генерал Яблуко.
– Може, в них нічого відбирати, – заперечив рядовий Канцеляр. – Але я сподіваюся, що вони все одно чинитимуть опір: перемога без бою не приносить жодного задоволення.
– Не турбуйся, – сказала Анна. – Ми воюватимемо незалежно від того, що стануть робити наші